Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р.
Та козаки не квапилися приймати цю пропозицію. Вони стали вимагати від свого потенційного роботодавця певних політичних гарантій стосовно того, що за їхньої відсутності в Україні польський уряд не чинитиме антикозацьких репресивних дій. Окрім того, запорожці висунули умову, згідно з якою вони мали отримати від імені імператора гроші за військовий найм наперед мотивуючи це тим, що при мобілізації тільки так можна уникнути різних поборів на волості і, відповідно, конфронтації з шляхтою.
В даному випадку нас цікавитиме не сам факт переговорів запорожців з іноземним монархом. Навіть не симптоматичні застереження козаків щодо "затягнення" їх на військову службу до імператора. Утім, зазначимо, що ці застереження свідчать про досить високий рівень запорозької дипломатії. Як можна переконатися, козаки будували свою переговорну стратегію з німецьким імператором із врахуванням актуальних для Речі Посполитої реалій. На переговорах вони відстоювали свої інтереси, переадресовуючи стороні-наймачеві залагодження принципових для них політичних питань із польським урядом.
В історії переговорів запорожців із посланцями німецького імператора для нас найважливішим є повідомлення про вельми велике — 30-тисячне — військо, яке козаки обіцяли виставити на службу [8]. Звідси випливає, що провідники Війська Запорозького і після Роставицької угоди не мислили ущербними категоріями "реєстровості". Навпаки, вони засвідчили чуття історичної перспективи стосовно запорозької спільноти.
Адже 30-тисячне козацьке військо, про яке вони домовлялися з представниками німецького імператора, було на порядок більшим порівняно з переговорними прикидками, що фігурували під час проведення Роставицької комісії 1619 р.: коронний гетьман С. Жолкевський наполягав тоді на 3-тисячному реєстровому війську (П. Сагайдачний виставив свій реєстр у 10600 козаків). Стає зрозумілим і те, що вжиті П. Сагайдачним заходи стосовно виписки козаків із Війська Запорозького явно не вирізнялися радикальністю, хоча й були достатніми для пропагандистського впливу на польський уряд.
Перспектива військової служби запорожців німецькому імператорові була пов`язана з чималим ризиком. За таких обставин козацьке військо виявилося б ізольованим від України територією іноземних держав. Вирушати ж у далекий похід, не маючи впевненості у безпеці своїх тилів, в тому числі через антикозацькі плани польського уряду, видавалося нерозважливим. Очевидно, це стало однією з основних причин того, що військове співробітництво запорожців з німецьким імператором далі переговорів не пішло.
Значно звичнішим для козаків було діяти проти своїх традиційних супротивників — "ворогів Святого Хреста", тобто Туреччини і Кримського ханства. І якщо Роставицька угода забороняла запорожцям напади на Туреччину (причому йшлося головно лише про морські виправи, що розпочиналися з Дніпра), то якихось спеціальних застережень щодо їхніх походів проти Кримського ханства не існувало.Цим вирішив скористатися П. Сагайдачний. Для нього конче потрібний був вдалий воєнний похід. В тому числі й для підтримання власного владного авторитету, що похитнувся через здійснення гетьманом непопулярних серед козацтва заходів, пов`язаних з випискою із Війська Запорозького та спалюванням запорозьких морських човнів. Як показав подальший розвиток подій, спрямована проти Криму воєнна акція замислювалася П. Сагайдачним також як складова ланка політичної комбінації, що мала на меті запорозько-московське зближення. Судячи з усього, запорозький гетьман поінформував С. Жолкевського про виправу проти татар. На це вказує той факт, що коронний гетьман у своєму листі до Сигізмунда III від 15 листопада 1619р. писав про військові збори козаків якщо не із співчуттям, то, принаймні, без категоричного засудження: "Тепер вибиралися козаки в поле — не знаю, як їм там поведеться" [9]. Окрім того, з цього джерела випливає, що запорожці вирушили у похід десь у середині листопада. А завершився він ще до початку грудня. Про це довідуємося з грамоти царя Михайла Федоровича до кримського хана Джанібек-Гірея (лютий 1620 р.), в якій ішлося про захоплення козаками у полон татар в "крымских улусах сее осени", тобто восени 1619 р. [10] Ця інформація є достовірною, оскільки походить від козацьких послів, посланих Військом Запорозьким з дипломатичною місією до Москви.
П. Сагайдачний досить вдало обрав час для походу запорожців проти татар. Кримське ханство тоді було послаблене міжусобицями. Суперником хана Джанібек-Гірея у боротьбі за владу виступив один з представників ханської династії Шагін-Гірей (Джанібек-Гірей доводився йому племінником). Він спирався на підтримку перського шаха — ворога турецького султана. Через це Шагін-Гірей спромігся зібрати сили з ногайців та черкесів. Наприкінці вересня, за наказом хана Джанібек-Гірея, проти Шагін-Гірея рушив калга-султан майже з усією ордою [11]. Нам невідомо, чи мав намір П. Сагайдачний втрутитися у міжусобну боротьбу в Криму, підтримавши традиційного козацького союзника Шагін-Гірея [12]. Схоже, що запорозький гетьман не був готовий до пов-номасштабної війни з кримським ханом. Принаймні для самостійного прориву на територію Кримського півострова у нього було замало сил — близько 5 тис. козаків. Тим часом із фактів дещо пізнішого часу випливає, що, плануючи подібну бойову операцію, П. Сагайдачний залучав значно більші військові резерви.