“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”

Глобальна уява про всенародну власність, яка охвачує все, що вищеназване спіль-ною власністю, надто абстрактна в тому розумінні, що важко конкретизувати власника. Цілком зрозуміло, яким чином народ в цілому здатен реалізувати функції й права суб’єкту власності по відношенню до всіх видів спільної власності, як породжується механізм від-повідальності за так звану всенародну власність.

Гадається, що слід виділити таку форму, як всенародна (суспільна) власність на природні багатства, яка не втягнута в суспільне виробництво та яка володіє загальним до-ступом, враховуючи землю, води, повітряний простір, флору, фауну. Ці багатства слід на-звати всенародним надбанням. Вони являються виключним об’єктом власності всього на-роду. По відношенню до цього об’єкта власності повинна використовуватись формула: “це те, що належить всім разом і кожному окремо на правах рівнодоступності”. На користування такою власністю двірник має рівні права з президентом, все стає в загальну чергу, розпорядження всенародною власністю за дорученням її володаря - народу, насе-лення можуть здійснювати тільки органи народовладь.

Та щодо державної власності, то вона втягнута в суспільне виробництво і тому не може належати всім на рівних началах.

Отже в укрупненій уяві сукупність форм власності охвачує:

•всенародну – у вигляді природних багатств всенародного користування, яка володіє загальною і рівною доступністю для всіх членів суспільства;•державну – природні багатства, основні виробничі кошти, обігові кошти, інфо-рмація, які представляють частину всенародної власності – передану за волею народу і рішення органів народовладь у ведення та розпорядження державних органів на певних умовах використання з одночасним делегуванням відповіда-льності;

•регіональну державну, передану у ведення й розпорядження регіональних державних органів (власність суб’єктів України);

•комунальну, муніципальну, передану в розпорядження місцевих органів;

•колективну, яка представляє неподільну частину всенародної, державної, регі-ональної власності, яку передано на певний чи необмежений термін колективу осіб, а також орендовану й використовувану згідно з системою правил и норм, установлених законом, договором, статутом. Це по суті похідна форма власнос-ті, яка виникає в результаті передачі прав власності;

•загальну – у вигляді майна, цінностей, грошових коштів, цінних паперів, які створені, придбані початково належних двом або декільком особам, членам асоційованої групи, і які використовують їх на свій розсуд при дотриманні зага-льних встановлених законом правил і обмежень (до таких форм в деякій мірі відносяться акціонерна, колективно-часткова, кооперативна власність). Загаль-на власність ділиться на спільну, в рамках якої об’єкт власності належить всім учасникам, особам на рівних правах, без виділення часток, і часткову власність, при якій визначена доля кожного із окремих власників, учасників, осіб в загаль-ному праві власності;

•індивідуальну, яка представляє майно, предмети, інформацію, що належать особисто індивідууму й використовувані ним за власним розсудом при дотри-манні правових норм, котрі поширюються на громадян-власників.

Доцільно також виділити власність суспільних організацій та трупову, сімейну вла-сність.

В структурі форм і відношень власності слід розрізняти натурально-матеріальний і вартісний аспекти. При неподільності натурально-матеріального складу об’єкта власності діленню може підпадати тільки грошова вартість. Тому цілком можливі і часто спостері-гаються ситуації, коли власник вправі претендувати на грошову вартість об’єкта, але не на сам об’єкт.

Підкреслимо, що не існує і не може існувати абсолютне розділення форм власності, неминучі змішані форми власності, в тому числі перехідні від однієї форми до іншої. На-приклад. Якщо власність на робочу силу являється індивідуальною, на засоби виробницт-ва – загальною, на землю – державною і всі ці фактори виробництва з’єднані на одному підприємстві, то власність підприємства явно стає змішаною. Звідси, ми змушені визнати взаємопроникнення і загальне існування різних форм власності в межах одного об’єкта. Одні і ті ж засоби виробництва можуть бути одночасно у певному ракурсі об’єктами різних форм власності. Та й явно можуть розрізнятись власник, розпорядник, користувач об’єкта. Одначе ці обставини не повинні служити приводом для не узаконено-го і несанкціонованого використання об’єктів власності суб’єктами, які не мають на те за-сад.