“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”
Таким чином, народне господарство повинне представляти собою єдність взаємо-зв’язаних і конкуруючих в змаганні за споживача різних форм власності. Їх диференціація і постійне збагачення істотно посилюють конкурентний, а з цього, й динамічний характер економіки. Питання про місце і ролі кожної форми власності в розвинутій ринковій еко-номіці находить своє рішення в найкращому поєднанні різних форм власності, яке відпо-відає вимозі ефективності економіки. Про це свідчить досвід світової економіки, яка під-тверджує наявність об’єктивних факторів, що сприяють трансформації форм і відношень власності, зміні структури, поєднання цих форм, руху як в бік приватизації, так і націона-лізації.
У другій половині 70-х років, як відомо, сталась глибока структурна криза у світо-вій економіці. Однією з його основних рис був високий ступінь перенакопичення і централізація приватного капіталу. Пошук нових сфер використання накопиченої вартості призвів до розширення ринку за рахунок скорочення державного сектора. Саме в 1980 р. у Великобританії був вперше використаний термін “privatization”. Хоча можливість переда-чі державного підприємства в приватну власність розглядалась і навіть використовувалась набагато раніше.
Проникнення передової технології у більшість галузей економіки призвело до фо-рмування більш складних виробничих відносин, які вимагали відмови від адміністратив-ного регулювання і переходу до індикативних методів управління. Розвиток спеціалізації й кооперації світової економіки посилило подальшу інтеграцію національних господарств і уніфікацію регулюючих впливів держав у рамках своїх національних кордонів. Останнє практично нездійсненне при зберіганні адміністративних методів управління економікою, що об’єктивно обумовило тенденцію до роздержавлення економіки.Приватизація окремих ланок взаємозв’язаного господарського комплексу практи-чно виключає їх можливий вихід із нього, так як для нових власників це сполучно з вели-кими затратами. Тому в держави з’являється можливість безболісно для економіки позба-витись від функцій, які стали лишніми, за безпосереднім задоволенням нужд споживачів. Наприклад, в Японії синтез багатьох окремих сфер економічної діяльності стався внаслі-док вдосконалення інформаційної інфраструктури на базі мікроелектронної і комп’ютерної техніки й технології, внаслідок чого стало можливим надання інформацій-них послуг малими фірмами. В цілому поява такого інструменту макроекономічного регу-лювання економіки як приватизація підприємств, була викликана не простим збігом об-ставин, політичними пристрастями партій, котрі виграли вибори, а циклічністю світового економічного розвитку.
В той же час було б глибоко помилковим вважати, що роздержавлення економіки є єдина і стійка тенденція в сучасному економічному світі. Існують закономірності участі держави в економіці. Її розвиток являється відображенням процесі виникнення, розвитку, спаду окремих галузей, заміщенням їх новими виробництвами, які задовольняють потреби суспільства на якісно більш високому рівні. Досвід розвинутих країн із змішаною еконо-мікою демонструє чергування прямої і непрямої участі держави в окремій галузі відносно до різних її стадій розвитку, наявності фаз націоналізації й приватизації. Поглиблення і послаблення державного втручання в економіки, її державного регулювання.
Розглянемо, яку роль грає кожна форма власності в умовах ринкового господарст-ва і яке місце воно займає в ринковій економіці.
Як свідчить господарський досвід розвинутих країн, державна власність розвива-ється перш за все, в тих галузях і сферах, які їй залишають приватний капітал, тобто де неможливо одержання середньої норми прибутку. Цим частково пояснюється більш низь-ка ефективність державної форми власності порівняно з іншими формами в ринковій еко-номіці. Перш за все це галузі, де віддача або невелика, або наступає через довгий час – ка-піталомісткі й малоприбуткові галузі виробничої і соціальної інфраструктури: енергетика, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища.
Державні підприємства за кордоном за звичай розміщені в малопривабних для приватного капіталу секторах. Державою, як правило, фінансуються наступні галузі: нові, з перспективним майбутнім; характеризовані високим органічним складом капіталу і три-валим періодом фінансової віддачі; ті, які представляють собою підвищений ризик для підприємця; ті, які потребують великого об’єму наукових, проектно-вишукувальних робіт і регулярного авансування значних грошових коштів.
У західній Європі становлення таких галузей як інформатика, космічний зв’язок, атомна енергетика, модернізація і реконструкція залізнодорожного, повітряного транспо-рту, металургійної, добувної промисловості, здійснювалась в значній мірі за рахунок бю-джетного фінансування.
До державного сектора також відносяться підприємства галузей з перевагою ви-робництв: