“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”
Однак саме категорія приватної власності являється реально економічною, оскільки її застосування і функціонування в підприємницькій діяльності справляє діючий вплив на ефективність економіки в цілому, в той час як особиста власність являється характеристи-кою особистого споживання людини і представляє скоріше об’єкт соціологічних дослі-джень та соціального планування.
Щодо виділення особистої власності на засоби виробництва, яка основана на вико-ристанні праці самого власника, як найбільш “благопристойною”, маючи законні права на існування в умовах ринкової економіки, вона представляє собою найбільш примітивну форму. Сам Маркс стверджував, що подібні форми початкової єдності між робітником і умовами його праці “являються дитячими формами, однаково мало здатні для того, щоб розвивати працю як суспільну працю та підвищувати продуктивну силу суспільної праці”.
Відносно ж експлуатації чужої праці, в розумінні як відторгнення у працівника час-тини створеного його працею додаткового продукту (прибутку), зауважимо, що подібне вилучення є при будь-якій формі власності. При цьому доля вилучених реальним власни-ком засобів виробництва додаткової вартості, в умовах суспільної власності на кошти ви-робництва може бути ніскільки не меншою, ніж в умовах приватної власності. Куди ж на-правляються ці кошти, знову ж таки мало визначається пануючою формою власності, а більше залежить від регулятивної функції держави і об’єктивних потреб виробництва і суспільства, окремих соціальних груп.Хотілося б також зазначити помилковість ходових уявлень, що приватно-індивідуальна власність займає провідне місце в економіці; якщо це й було то дуже давно. Нинішній ринковій економіці притаманні в основному колективні, корпоративні, змішані форми власності. В достатньо типовій капіталістичній економіці ринкового типу 10-15% коштів виробництва знаходяться в індивідуально-приватній власності, 60-70% - в колек-тивно-корпоративній,акціонерній, 15-25% - в державній. Інша справа, що корпора-тивну, акціонерну власність також відносять до приватної, для чого є певні підстави.
Друга форма власності – це колективна в широкому розумінні цього слова або ба-гатолика власність. В межах багатоликої форми суб’єкт власності не персоніфікований як індивідуум, а представляє собою сукупність, співтовариство, колектив власників. Суб’єкт власності може виступати у вигляді уповноваженої особи або групи осіб, що виражають власницькі інтереси всього товариства, але набагато частіше виступає і офіційно оформ-ляється правовим чином як єдина юридична особа (господарське товариство, підприємст-ва, компанія) або ж державний орган, суспільна організація. Багатолику власність зручно було б найменувати просто загальною, але термін “загальна власність” трактується в Гро-мадянському кодексі України як майно, яке знаходиться у власності двох або декількох осіб, тобто є як групова власність.
Говорячи про багатоликість власності, ми виходимо із самого широкого розуміння її як різноманіття суспільних за своєю природою форм власності, які охвачують діапазон від сімейної до всенародної. Це будь-яка інтегративна, у відомому розумінні суспільна, форма.
Беручи початок у вузькоколективній, груповій власності, в рамках якої має місце пряма безпосередня участь та контроль з боку власника за користуванням об’єктом влас-ності, багатолика власність простягається до державної, всенародної, де вплив на напря-мок користування об’єктом власності з боку власника (народу) значно опосереднене.
Розділення форм власності на індивідуальну і багатолику відображає значно укруп-нене структурування різноманітних форм, які охвачують у всьому своєму різноманітті значну їх сукупність. Відзначимо, що подібне розділення власності на дві форми: індиві-дуальну і багатолику – не являється загальноприйнятим ні в економічній науці, ні в прак-тиці. Так, Громадянський кодекс України виділяє приватну, державну і муніципальну фо-рму власності, визнаючи в той же час можливість існування інших форм. Широко відоме розділення власності на власність юридичних і фізичних осіб. Остання форма явно асоці-юється з індивідуальною власністю.
Спробуємо конкретизувати форми власності більш чітко і детально шляхом виді-лення найбільш характерних форм (класів, видів), виходячи із прагнення відобразити реа-льно складені форми та зазначити умовні, назва яких не відповідає їх дійсному змісту.
Достатньо відомо, що використані в радянський час української історії уявлення про “державну” власність, за спиною котрих стояла власність державних органів, “коопе-ративно-колгоспної”, котра слабко відрізнялась від державної та особистої власності тіль-ки на предмети вжитку, були догматичними і умовними.
Необхідно внести ясність в категорію “всенародна власність”, відділити її від кате-горії “державна власність”, бо змішування цих понять спричиняє плутанину і можливість маніпулювання формами і відносинами власності, а внаслідок цього – і реальними об’єктами власності.