“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”

•що знаходяться в стадії занепаду, ліквідація який на даний момент небажана для суспільства по тих чи інших причинах, а їх модернізація вимагає притягнення значних ресурсів, що для приватного капіталу збільшувало б ступінь ризику;

•що забезпечують загальні умови функціонування і відновлення виробничого капіталу (енергетика, транспорт, зв’язок), які вимагають при їх створенні крупних капіта-льних вкладів і, як правило, заниженого рівня цін на товари і послуги соціального значен-ня, що мимоволі зв’язане з державними дотаціями;

•через які держава проводить свою економічну і соціальну політику в області охорони навколишнього середовища, створення додаткових робочих місць в працезбитко-вих районах, раціоналізації розміщення виробництв з метою вирівнювання економічного потенціалу слаборозвинутих регіонів, зниження цін на товари і послуги, які надаються на-селення, та ін.

“Вторгнення” державної форми власності в межі ринку частіше всього зв’язане з діяльністю держави по “оздоровленню” галузей, які переживають кризу, або активізацією економіки в цілому за допомогою націоналізації збиткових підприємств і галузей. За ра-хунок державного бюджету за звичай форсується структурна перебудова господарства, для чого створюються державні науково-дослідницькі центри і дослідні заводи, нові під-приємства, котрі використовують прогресивні технології.

Кордони розподілу державної форми власності в ринковій економіці рухливі, що обумовлено приватизаційною політикою держави. Держава призвана піклуватись перш за все не про розширення власного сектора, а про гармонічний розвиток продуктивних сил і про досягнення необхідної відповідності, рівноваги в структурі форм власності і госпо-дарській діяльності. При цьому ставиться задача стабілізації економіки, росту соціально-економічної ефективності, недопущення глибокого відставання від інших країн.Динамічність у поєднанні форм власності проявляється, наприклад, в тому, що по мірі накопичення капіталу така “традиційна” для розвитку державної форми власності ознака, як висока капіталомісткість (потреба у великих капіталовкладеннях), перестає бу-ти бар’єром для приватного капіталу, орієнтованого на стабільність ринку збуту. Спосте-рігається перетворення таких традиційно-державних галузей як енергетика і транспорт, в акціонерні форми.

У світі вказаних особливостей розвитку державної форми власності і зв’язаного з нею державного підприємництва, які є сусідами з політикою приватизації, стає зрозумі-лим виникнення змішаних форм власності. В той же час створення акціонерних держав-них підприємств, контрольний пакет акцій, котрі належать державі, створення в рамках державних холдингів змішаних дочірніх компаній свідчить про можливість і перспектив-ність не тільки існування, але й взаємодії різних форм власності.

Так, державні холдинги беруть під свою фінансову опіку ряд стратегічно важли-вих фірм, виконують роль “госпіталю” для санації, оздоровлення і модернізації за рахунок власного бюджету компаній, що опинились на грані банкрутства. Вони ж створюють так звані “інкубатори” для виробництв, основаних на новітніх технологіях (біотехнологія, ла-зерна техніка, електроніка).

Функції, які виконуються державною формою власності, нерозривно зв’язані з її цілями. Частіше всього підприємства, основані на цій формі власності, орієнтовані на со-ціально-економічні цілі, навіть якщо це досягається ціною зниження прибутку.

Вказане зовсім не заперечує факт участі державної форми власності в ринковій ді-яльності із звичайною підприємницькою метою – отримання прибутку. Одначе, як показує господарський досвід розвинутих країн, державна форма власності в даному випадку не відрізняється високою ефективністю, громіздка по своїй організації, що не дозволяє їй швидко і гнучко орієнтуватись в залежності від зміни інтересів споживача. Всі ці фактори роблять державну форму слабо конкурентоспроможною порівняно з іншими формами, які нуждаються у фінансовій підтримці з боку державного бюджету.

Об’єктами індивідуальної, приватної власності стають в першу чергу галузі, виро-бництва яких вимагають високого рівня підприємницької активності, мобільності, запо-взятливості і здатні приносити високий прибуток. В той же час приватна ініціатива необ-хідна там, де потрібно ближче стояти до споживача, враховувати його потреби, які непе-рервно змінюються. У дрібному бізнесі, в сфері послуг приватна власність легко пускає коріння, швидше прищеплюється порівняно з іншими формами.

Аналізуючи місце і роль недержавних форм власності в ринковій економіці, при-ходиться зміщувати акценти із області розгляду форм і відношень власності в бік форм організації підприємницької діяльності. При аналізі господарської діяльності фірм зруч-ніше оперувати поняттями не форм власності, а форм організації підприємницької діяль-ності, які звісно ж, залежать від форм власності, але мають самостійні значення і ймену-ються організаційно-правовими формами.