“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”

Власність – відношення між людиною, групою чи співтовариством людей (суб’єктом), з одного боку, і будь-якою субстанцією матеріального світу (об’єктом), з дру-гого боку, яке полягає в постійному чи тимчасовому, частковому чи повному відчуженні, від’єднанні, присвоєнні об’єкта суб’єктом. Так що власність характеризує належність об’єкта певному суб’єкту.

Суб’єкт власності (власник) – активна сторона відносин власності, можливість і право володіти об’єктом власності. Суб’єкти власності в кінцевому рахунку – свідомо іс-тотні особи. Спроби замінити їх деякими категоріями типу “держава” без зазначення, які органи і особи представляють “державу”, приводять по суті до “безсуб’єктної” власності, яка являється абстракцією. Уособлювати, реалізувати практично право власності можуть тільки люди.Об’єкт власності – пасивна сторона відношень власності у вигляді предметів при-роди, речовини, енергії, інформації, майна, духовних, інтелектуальних цінностей, які ціл-ком або в якійсь мірі належать суб’єкту. Об’єкти власності часто називають просто влас-ністю, вкладаючи в це поняття як сам об’єкт, так і зв’язані з ним відношення з приводу власності.

В поняття “відношення власності” входять, з одного боку, відношення власника “до своєї речі”, тобто майнові, суб’єктно-обєктні відносини між суб’єктом і об’єктом. Ці первинні відносини служать матеріальною передумовою відносин між суб’єктами власно-сті, тобто суб’єктивно-обєктних відносин. Останні представляють економічні відносини, які виникають у зв’язку з власністю, відображають майнові взаємозв’язки суб’єкта з ін-шими суб’єктами. Дана група відносин носить соціально-економічний характер і обумов-лює перш за все форми розподіл майна, продукції, товарів, доходів, інших цінностей між власниками.

Юридичний зміст власності якраз і описується традиційним з часів римського пра-ва термінами – користування, володіння, розпорядження. Норми права, по-перше, фіксу-ють статистику майна фізичних і юридичних осіб, визначаючи основу законної належнос-ті майна і гарантуючи його суверенність. По-друге, право регулює динаміку майна, тобто його оборот, в результаті чого стається зміна власників. Слід відзначити, що право оперує з уже існуючим майном, і тому його можливості відображення походження благ, які пере-творюються в майно, обмежені. Право не відповідає на питання про те, як стається збіль-шення благ в якості об’єктів власності, як стається їх розподіл, в результаті чого одні ста-ють зверхвласниками, а інші по суті позбавлені власності. Тобто юридична наука не роз-глядає реальний соціально економічно обумовлений процес присвоєння, яке відбувається в процесі утворення благ, що перетворюються в майно.

Економічний підхід до утримання власності має деякі істотні відмінності від юри-дичного (правового) підходу.

Специфіка економічного утримання власності полягає в наступних основних хара-ктеристиках.

1.Власність – це не річ і не просто відношення людей до речей, а відношення між людьми, які можуть бути зв’язані з речами (коштами і результатами ви-робництва). Але ці відносини мають не речовий, а соціально-економічний зміст і форми (з’єднання працівників з умовами виробництва, форми дохо-дів та ін.).

2.Монополізація умов виробництва одними суб’єктами і відчуження їх від ін-ших або рівні права доступу працівників до умов виробництва характеризує соціально-економічний зміст відносин власності та визначають характер з’єднання основних факторів виробництва працівників і продуктивних ре-сурсів, та присвоєння результату.

3.Форми доходів утворюють економічну реалізацію власності і визначаються положенням суб’єктів у відношеннях власності.

При визначенні місця категорії власність в системі суспільних відносин:

•Перший економічний зміст категорії: власність залежить від характеру затвер-джених форм власності, котрі включають в себе відносини виробництва, розпо-діл, обміну, споживання. Наприклад, для ринкової економіки характерна перева-га приватної власності;

•Друге: від власності залежить положення визначених груп, класів у суспільстві, їх можливості використання всіх факторів виробництва;

•Третє: форми власності змінюються згідно зі зміною способів виробництва, обумовленого розвитком продуктивних сил;

•Четверте: в рамках кожної економічної системи існує основна специфічна, ви-значаюча систему, форма власності, проте це не заперечує можливості існування інших її форм, як старих, які перейшли із попередньої системи, атак і нових, пе-рехідних;