“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”
Другою істотною ознакою виділення форм власності являються правомірності роз-порядження створеними об’єктами власності. Їх особливою вартісною формою являється дохід. Цей рівень правомірності передбачає економічну владу. В практичному здійсненні цих правомірностей також можливі варіанти: 1) дохід присвоює той, хто його створює; 2) створює один, а присвоює інший. Можливі і проміжні варіанти. Ближче до другої право-мірності являється розпорядження майном. По суті майно у вартісній формі є накопиче-ний (капіталізований) дохід.
І, нарешті, управління. Виділяючи цю правомірність, мають на увазі дві обстави-ни. Процес творіння об’єктів власності в якому-небудь крупному масштабі нуждається в погодженні та координації всіх учасників. Але є і більш суттєва сторона названої правомі-рності у зв’язку з власністю. З утворенням акціонерних товариств функції і суб’єкти влас-ності відділяються від функцій і суб’єктів розпорядження. Суб’єкти управління (менедже-ри), контролюючи рух, економічний обіг майна і активів, стають реальними володарями деяких правомірностей по розпорядженню коштів та результатів виробництва. В економі-чній теорії цей процес одержав назву “революцією управителів”. Реальність перехідної економіки України багата прикладами суперечками і конфліктами між зовнішніми інвес-торами і керівниками. Ця суперечка являється непереборною реальністю навіть в країнах з уже складеною і розвинутою ринковою економікою.
2.3. Форми власності.
При вивченні форм власності приходиться стикатись з відсутністю єдиної терміно-логічної бази в зв’язку з плутаниною в базисних поняттях. Такі форми власності, як зага-льнонародна, державна, суспільна, колективна сприймаються одними авторами як сино-німи, іншими – як різні поняття. Те же саме й відноситься до понять індивідуальної, при-ватної, особистої власності. Для того, щоб досягнути розуміння в подальшому викладенні, спробуємо спочатку визначити, що таке форма власності, за яким критерієм вона визнача-ється і які форми власності потрібно розрізняти між собою.Формою власності будемо називати її вид, який характеризується за ознакою суб’єкта власності. Інакше кажучи, форми власності визначає належність різноманітних обкатів власності суб’єкту єдиної природи. Виходячи з такого визначення, виділимо на-ступні форми власності.
Індивідуальна (індивідуалізована) власність, в межах якої суб’єкт власності пер-соніфікований як фізична особа, індивідуум, який володіє повним правом (в рамках за-конності) розпорядження об’єктом власності або частиною, часткою об’єкта, який йому належить. При такій формі власності власник знає, що ж належить саме йому.
В межах індивідуальної власності в залежності від природи об’єкта власності та характеру його використання власником, можна розрізнити особисту та приватну влас-ність. Особисту власність відрізняють від приватної двояким чином.
По-перше, гадаючи, що особиста власність охвачує об’єкти індивідуальної власно-сті, які використовуються, споживаються тільки самим власником або які надаються їм іншими особами в безкоштовне користування. Відповідно приватна власність – це об’єкти індивідуальної власності, які надаються в користування та споживання за певну платню іншим особам. Таке визначення застосовується до об’єктів у вигляді майна і предметів споживання. З іншого боку, можна взагалі вважати, що особиста власність – суть власнос-ті на предмети домашнього вжитку, особисте майно, споживчі товари.
Інший підхід до приватної власності полягає в тому, що це об’єкти індивідуальної власності, які використовуються із застосуванням чужої, найманої праці, тоді як особиста власність охвачує тільки об’єкти, які використовуються із застосуванням особистої праці власника. Таке визначення розповсюджується, звісно ж, в основному на засоби виробниц-тва.
Відзначимо, що згідно як першого, так і другого визначення і обох разом взятих, знання суб’єкта і об’єкта власності само по собі не дає можливості відрізняти особисту власність від приватної. Один і той же об’єкт може бути і особистою і приватною власніс-тю в залежності від характеру його використання, застосування, споживання. В той же час, використовуючи одне із визначень, або обоє разом, неможливо чітко визначити грань, яка відділяє особисту власність від приватної і постановити сам факт застосування особи-стої власності як приватної, якщо цим взагалі варто займатись.
В цьому світі важко погодитись з тим потоком побоювань навіть ворожості по від-ношенню до приватної власності, який успадкований багатьма українцями ще з радянсь-ких часів і посилився у зв’язку з переходом до ринкової економіки. Частіше всього не-сприйняття приватної власності обумовлено не глибоким розумінням її природи і необ-хідністю або недопустимістю, а ідеологічною підосновою, психологічним настроєм. Бо ж дуже багато років слово “приватник” трактувалось і сприймалось як ганебне, антисуспіль-не. Головне заперечення проти приватної власності полягає в тому, що при приватній вла-сності на засоби виробництва, як констатується в роботах К. Маркса і В. Леніна, виникає експлуатація, присвоєння результатів чужої праці. На цій підставі був зроблений висновок про недопустимості приватної власності на засоби виробництва в умовах економічною устрою, який іменувався в Радянському Союзі соціалізмом.