“Різноманітність форм власності в змішаній економіці”
У вертикально-історичній класифікації форми власності утворюють вузлові пункти перерозподілу і концентрації прав власності. Така класифікація близька до традиційної формаційної класифікації, хоча і не співпадає з нею повністю.
Для первісних форм власності характерно те, що права власності ще не сформува-лись і, відповідно, не було інститутів та механізмів їх розподілу й перерозподілу. А звідси, не було умов для утворення економічної влади і економічної залежності. Рівні права на умови життя, праця та результат були характерною особливістю первісного присвоєння.
Антична форма власності відрізняється надзвичайно високою концентрацією прав власності у приватних осіб, коли права повної власності розповсюдились і на людей. Аб-солютної концентрації прав власності у одних осіб відповідала стільки ж абсолютна відсу-тність прав у інших, котрі втрачали ознаки особистості.
Наступні розвитки людського суспільства супроводжувались послідовними руху до рівності особистості прав і волі. В цьому історичному рухові вслід за античною виникла феодальна власність. Вона характеризувалась абсолютними правами власності на умови виробництва і обмеженими правами власності на людей.
Антична і феодальна власності мають загальним те, що економічна влада була до-повнена владою над особистістю людей.
Звільнення від особистої залежності призвело, з одного боку, до юридичного рів-ноправ’я всіх громадян, а з іншого боку, до нового типу відносин: економічної влади од-них і економічної залежності інших. Якщо виходити із прийнятої класифікації по форма-ційному критерію, то цими здатностями володіє капіталістична система. При рівному розподілу громадянських прав тут стається нерівний розподіл і концентрація прав власно-сті.
Досвід будівництва соціалізму був спробою зрівняти людей не тільки в правах і свободах, але і в правах власності на умови і результати виробництва.
Є проміжні форми власності, які припускають перерозподіл прав власності з метою обмеження економічної влади одних і звільнення від економічної залежності інших. При-кладом може служити участь працівників в управлінні, розподілу доходу, контролі та ін.
Сучасні тенденції світової економіки свідчать про те, що постіндустріальний роз-виток суспільства буде супроводжуватись все більшим розподілом прав абсолютної при-ватної власності і все більшим різноманіттям комбінацій прав між економічними агента-ми.
2.2. Ознаки класифікації форм власності.Питання про форми власності відноситься до числа самих складних в економічній теорії. Як зазначалось, класифікація форм власності може бути здійснена в історичному плані шляхом описання форм власності, які змінюють одна одну. Кожна із історичних форм, в свою чергу, конкретизується за об’єктами і суб’єктами власності, за характером присвоєння результатів виробництва та інших ознаках.
Функціональний, горизонтальний підхід до описання структури сучасних форм вла-сності вимагає доповнити історичний підхід особливими характеристиками, виходячи із викладеного вище змісту власності як комбінації економічних правомірностей, які визна-чають положення і соціально-економічній статус суб’єктів економічного процесу.
Теоретичною основою функціонального визначення форм власності і їх структури являються економічні правомірності. Сучасна теорія прав власності налічує від десятка (в укрупненій класифікації) до півтора тисяч (в дрібній класифікації) правомірностей. Але далеко не всі правомірності можна вважати істотними, визначаючими соціально-економічне положення суб’єктів економічного процесу. Які можна вважати такими? Це перш за все – праця. Це основний фактор всіх економічних процесів, в тому числі і проце-су присвоєння, оскільки саме в процесі праці виникає утворення об’єктів власності та всього суспільного багатства. В основі піраміди відношень власності і форм власності сто-їть суб’єкт праці (робітник, селянин, інженер, програміст і т. п.). Але суб’єктом утворення форми власності трударі і творці об’єктів власності можуть стати лише тоді, коли їх твор-че право доповнене іншими істотними правами власності: на ресурси, на процес виробни-цтва і його результат, на доходи. Істотно важливо відзначити: хто володіє монопольно ре-сурсами або має на них абсолютне право власності, той має пріоритетне право на процес і результат виробництва, на доход і управління. На вершині піраміди процесу присвоєння знаходяться доходи. Вони – вихідний мотив і кінцевий результат економічного функціо-нування власності. Власник може уступити функцію управління, найнявши менеджерів; він може уступити права користування умовами виробництва, здавши їх в оренду. Але він не уступить нікому права присвоєння доходу і розпорядження ним. З точки зору економі-чних правомірностей власності положення робітників, які створюють блага, залежать від стану інших правомірностей. Робітники безумовно виступають творцями об’єктів або ма-теріальної основи власності. Але це зовсім не означає, що основні права власності нале-жать тим, хто стоїть біля витоків реального творчого присвоєння. Історія і сучасність сві-дчать про те, що кінцеве присвоєння відривається від своїх витоків. Тут можливі декілька варіантів: 1) верховні права власності виявляються у тих, хто утворює об’єкти власності і реальне суспільне багатство; 2) трудиться один, а господарями утвореного стають інші суб’єкти і інститути; 3) можливі різні комбінації між названими двома полярними ситуа-ціями.