Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")

А весна спiває ще голоснiше i голоснiше. I все ожило i зацвiло яблунево-вишневим цвiтом. Тихо шумiли гаї, весело щебетали пташки, а менi було радiсно i хотiлося спiвати пiсню весни-чарiвницi.

Твiр-опис за картиною М. Г. Дерегуса "Малий Тарас слухає кобзаря"

В Українi є багато видатних художникiв. Один з них Михайло Гордiйович Дерегус, що народився 1904 р. Вiн — вiдомий живописець i графiк, народний художник. Навчався Михайло Гордiйович у Харкiвському художньому iнститутi. Свою творчiсть вiн присвятив iсторiї українського народу, героїчному минулому рiдного краю, його пiсням та думам. М. Дерегус також проiлюстрував твори М. Гоголя, Т. Шевченка, I. Котляревського i iншi.

Одна з його картин — "Малий Тарас слухає кобзаря". Дивлячись на неї, ми яскраво уявляємо все змальоване художником: тихий лiтнiй вечiр, вiдблиски сонця, яке щойно сховалося, косарiв, що повернулися з поля. Ми бачимо, що вони погано одягненi та взутi. Це, мабуть, крiпаки, праця яких важка, а доля — гiрка. Тут, коло хатини, сидить старий кобзар та спiває пiсню. Старенька свитина i зношенi чоботи говорять про нелегку долю народного спiвця. Поряд стоять жiнки, дiти, косарi. Обличчя у них сумнi, зажуренi. Мабуть, та пiсня зовсiм невесела. Менi здається, що кобзар спiває про злиденне життя, тяжку працю, гiрку неволю. То пiсня про життя українського народу пiд панською владою.

Серед слухачiв ми бачимо малого Тараса, який глибоко поринув у свої невеселi думки.

Здається, цiєю пiснею старий кобзар нагадав йому тяжке дитинство та змусив замислитись над безрадiсним майбутнiм.

Ця картина справляє велике враження на глядачiв своєю реалiстич нiстю. Вона має пiзнавальне значення, бо змальовує iсторичне минуле нашого народу, його побут, культуру. Вона має виховне значення, бо викликає безлiч почуттiв: спiвчуття до знедоленого народу, ненависть до неволi, волелюбство, прагнення полiпшити життя свого народу.

Твiр-роздум. Перший подих осенi

Ось i пройшло лiто — прекрасна пора, коли можна купатися, ганяти на велосипедi, ходити з батьками на прогулянки в парк i ласувати морозивом. Настає iнша пора року — золота осiнь. Але я зовсiм через це не сумую. Щоправда, разом з лiтом минули i канiкули, тепер треба щоденно вчитися у школi, однак щодо цього я не проти: менi хочеться вчитися, дiзнаватися постiйно про щось нове й цiкаве. I, взагалi, труднощi мене не лякають.Ще у серпнi я став помiчати, що люди менше купаються, та й вода в рiчцi постуденiшала. Ранки почали зустрiчати мене холодною росою i прозорим серпанком, а ввечерi зорi здавалися яснiшими вiд прохолоди.

Рання осiнь — цiкава пора року. Найбiльше я полюбляю ходити в лiс за грибами. Вiзьмемо ми з батьками кошики — i мерщiй до лiсу. I вже без щедрого врожаю опенькiв, жовтих лисичок i рижикiв ми не повертаємося. А разом з ними ми, овiянi лiсовими ароматами, мов дикi квiточки, виносимо i зливу вражень вiд осiннiх змiн лiсу. Дерева, наче модницi, мiняють лiтнi шати на iншi. Стоять пожовтiлi клени, тендiтних берiзок теж помiтно торкнувся жовтуватий колiр. Час вiд часу окремi деревця гублять жовтi чи пурпуровi листки, нiби роняють сльозинки за райдужним лiтом, що минуло. Не чути птахiв: деякi вже вiдлетiли у вирiй, iншi — напоготовi. Лiс i його мешканцi готуються зустрiти осiнь.

Восени у мене бiльшає обов'язкiв. Разом з батьками я збираю картоплю на дачi й також допомагаю у вихiднi бабусi в збираннi городини, за що вона менi дуже вдячна.

Але найбiльший мiй обов'язок — це вчитися, займатися громадсь кими справами. Через це я вiдчуваю себе дорослiшим i потрiбнiшим людям.

Сидячи на уроцi за партою, я бачу, як у вiкно до мене зазирає пожовтiлий клен. Вiн шелестить листочками, нiби бажає успiхiв у навчаннi та життi.

Твiр-опис за картиною М. П. Глущенка "Вiдлига"

Сонце починає перемагати зиму. Крихкий, сипучий снiг вже не той, що був взимку — здає. Його колiр — то ознака наближення весни. З дахiв звисають крижанi бурульки, блищить, струменiє пiд ними вода — i крапає, крапає... I знову ожила, заграла природа пiсля довгої зими. Скресла крига на рiчках, озерах. На галявинi стоїть берiзка-царiвна, а неподалiк дуб-лицар. Усi дерева пiдняли своє гiлля, неначе вiтаючи сонце i свiтлий день. А день став довшим вiд ночi, вiдчутно стало теплiше. Усе навкруги радiє. У лiсi пахне весною. Усе оживає: тварини, рослини, комахи виповзають зi своїх нiрок-схованок. Пташки спiвають дзвiнко i весело. Прилетiв дятел i своїм довгим дзьобом почав стукати по дереву. Ось здивований зайчик роздивляється все навкруги. З барлогу вилазить все ще сонний ведмiдь. Бiлка весело стрибає з гiлки на гiлку. Їжачок теж прокинувся: вилiз iз своєї нiрки, згорнувся клубочком i покотився з гiрки. Горобцi лiтають зграями у пошуках їжi.