Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")

бажаючи ще бiльше їсти, вийшли на битий шлях просити "гостинцi". Хтось їх не помiчав, але помiтила одна бабуся, яка йшла, спираючись на костур, за возами.

Бабуся, як їй не було жаль дiточок, їсти не дала — не несла з собою. Але гарно розпитала, хто вони, де їхня мама. А на прощання погладила всiх, особливо маленьких, по голiвках. I так вiд цього дiтям стало радiсно, що на деякий час забули вони i голод, i вiдсутнiсть мами, а згадували добру бабусю.

Мене особливо вразив цей епiзод, де письменник дуже влучно змалював тонкi, вразливi i чистi душi дiтей, для яких звичайнi приємнi слова i ласкавiсть бабусi значили бiльше, нiж вгамування гострого голоду. Вони вiдчули, що у свiтi є добрi люди. А, отже, усе закiнчиться добре: повернеться мама, нагодує їх, приголубить, i стане всiм весело i гарно.

Так i залишилося троє дiтей пiд своєю землянкою, "як три прив'ялi квiтки", чекати на прихiд щастя в їхнє життя — мами.

Байка "Щука" Леонiда Глiбова - викриття несправедливого царського судуЛеонiд Глiбов був талановитим письменником, якого знали не тiльки в Українi та Росiї, а й у всьому слов'янському свiтi. Леонiд Iванович написав багато жартiвливих вiршiв, казок, загадок. Але найбiльшого успiху набули в читачiв його байки.

Саме байка "Щука" дає можливiсть побачити яскраву картину тогочасної дiйсностi:

На Щуку хтось бумагу в суд подав,

Що буцiмто вона такеє виробляла,

Що у ставу нiхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обiдрала.

Цих рядкiв досить, щоб вiдчути i повнiстю повiрити у справедливiсть звинувачень Щуки у тяжких злочинах, за якi доведеться її покарати. Ми змушенi повiрити, що звинувачення цiлком слушнi i суддям нiчого не залишається, як винести справедливий вирок. А хто ж суддi? "Якiйсь два осли, одна нiкчемна Шкапа та два стареньких Цапа". Досить тiльки цих трьох означень, щоб читачi могли уявити обмежених, тупих i безпомiчних суддiв.

Автор подає нам ще одного персонажа — Лисицю, обов'язкового представника в iєрархiї царського суду. I одразу в нашiй уявi постає образ хитрої, пiдступної особи. Адже хитрою Лисичка виступає майже у всiх народних творах.

У своїй промовi Лисиця починає iз заперечення нiби занадто лiбераль ного вироку за вчиненi злочини Щуки-хижака. Тому, щоб її справедливо покарати i щоб це покарання мало виховний сенс i стало застереженням для iнших, стряпчий пропонує нiби "найжорстокiшу" кару — "у рiчцi вражу Щуку утопити!"

I так, щоб викрити несправедливий царський суд, який виправдову вав багатих, жорстоких кривдникiв, щоб засудити нiкчемних суддiв, обмежених, покiрних виконавцiв чужої волi, щоб викрити хабарництво, кругову поруку чиновникiв, автор створює алегоричнi образи, змальовує правдиву картину тогочасної дiйсностi. Хоч суддi i стряпчий рiзнi за характером, але вони мають одну мету —потурати панству, допомагати хижакам пригноблювати народ.

Твiр-роздум про лiрику Дмитра Павличка

Багато прекрасних поетичних рядкiв входить до нашого життя, та не кожен з них бринить пiснею у душi.

"Червоне — то любов, а чорне — то журба".