Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")

З бiографiї народного поета довiдуємось, що Тараса Шевченка перевели з Орської фортецi на Мангишлак. Дорогою на пристанi в Гур'євi, вiн знайшов гiлку верби i взяв її з собою. На Мангишлаку посадив її на солдатсько му городi. Прийнялася гiлочка i бiльш як за сто рокiв розрослася у велику вербу наперекiр гарячому диханню пустелi. А привезена з Казахстану гiлочка цiєї верби стала деревом пам'ятi Кобзаревi у Стрийському парку.Ми з класом вiдвiдували цей парк, коли були на екскурсiї у м. Львовi. Розрослася гiлочка — зустрiчає усiх своєю красою i зеленню пишна верба.

Твiр-роздум. Безсмертя

"Завдання дуже важливе, i щоб виконати його, треба пожертвувати своїм життям. Я люблю життя, я ще дуже молодий. Але тому, що Вiтчизна, яку я люблю, як свою рiдну матiр, вимагає вiд мене пожертвувати

життям в iм'я визволення її вiд нiмецьких окупантiв, я зроблю це. Хай я помру, але в пам'ятi мого народу я буду безсмертний".

Герой, якому належать цi слова, загинув. Та ворог дорого заплатив за кожну краплю його кровi.

У самому ворожому лiгвi мужнiй патрiот виконував винятковi за смiливiстю i вiдвагою завдання. Це нашому командуванню вiн надавав надзвичайно важливi полiтичнi та воєннi вiдомостi. Це з його допомогою було розкрито змову фашистiв, що мали намiр вчинити терористичний напад на учасникiв наради в Тегеранi.

Таким був легендарний розвiдник Микола Iванович Кузнецов. Людина, яка славним життям своїм удостоєна безсмертя.

Твiр-роздум. Людина, на яку я хочу бути схожим

Людина, на яку я хочу бути схожим — це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає менi хорошi поради. I якщо мами немає вдома i нi з ким подiлитися своїм горем чи радiстю, в мене нiби камiнь на душi. Але, коли прийде мама, то горе, роздiлене з нею, — пiвгоря, а радiсть — подвiйна радiсть.

Iнколи мама накричить на мене за погану оцiнку в школi або ще за якусь шкоду — я ображаюсь i, бувало, навiть не розмовляю. Але частiше я був неправий. А коли розумiв це, йшов до мами i перепрошував. I мама мене завжди вибачала, як би я не провинився.

Одного разу я уявив, що мами немає. Як тодi склалося моє життя? Про це страшно навiть подумати. I я зробив висновок, що мама — це все: i радiсть, i доброта, i розумiння, i все-все на цьому свiтi.

Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радiсною, нiжною i доброю. А по-iншому не може й бути.

Твiр-роздум. Що робить людину великою

Чомусь всi ми думаємо, що людину робить великою посада, яку вона займає. Але я думаю, що це помилка. Насправдi, великою є людина, яка сумлiнно i чесно виконує свiй обов'язок. Найголовнiше — щоб людина любила свою професюi. Бо ж хто до чого покликаний, той i буде старанно й сумлiнно робити свою справу. А якщо всi з любов'ю будуть працювати, то недалеко й до добробуту в життi, якого прагне кожна людина.

Усе це зближує людину з природою. Бо ж маленький кущ бузку аж нiяк не зарадить велетенському дубовi. Бо вiн пiдсвiдомо вiдчуває щастя, що саме вiн є тим, ким вiн є. Напевне, люди мають не зраджувати своєї сутностi, й тодi, можливо, всi будуть задоволенi собою ї щасливi.

Але, мабуть, перш за все, велич людини виявляється не в тому, ким вона є, а в тому, як вона ставиться до своїх товаришiв, i до незнедоле них людей.

Велич людини в тому, що вона нiколи не зраджує своїх друзiв, а крiм того, знаючи вади товаришiв, любить їх такими, якi вони є. А найвелич нiша та людина, яка з гумором умiє сприймати свої недолiки.