Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")

Iзлiз на стовпчик,

У дудочку граю,

Колядочку знаю.

Починалося колядування усiм загалом. Парубки вибирали Ватагу, тобто керiвника, Мiхоношу, Козу, Пастуха. Ще були Циган, Лiкар, Єврей, Смерть з косою. Завжди носили зiрку.

Дiставши дозвiл колядувати, ватага починала потiшну виставу з пiсень-колядок та жартiвливих сценок.

Ой сивая та i зозулечка

Щедрий вечiр, добрий вечiр,

Добрим людям на здоров'я!

Усi сади та i облетiла,

А в одному та i не була.

А в тiм саду три тереми:

У першому — красне сонце,

У другому — ясен мiсяць,

А в третьому — дрiбнi зiрки.

Ясен мiсяць — пан господар,

Красне сонце — жона його,

Дрiбнi зiрки — його дiтки.

Так святкували аж до 18 сiчня. А в цей день влаштовувалася Голодна кутя, коли спалювали Дiдуха, "щоб теплий дух накликав весну".

Пiсля цього починався iнший обряд — "проганяння кутi". Казали: "Геть, кутя, з покутя, а ти, узвар, iди на базар!"

Так закiнчувалися рiздвяно-новорiчнi свята. Селяни настроювува лися на веснянi польовi роботи.

Стояла я i слухала весну (пейзажний етюд)

Прийшла весна iз кобзою в руках. Спiвуча i весела. Повiяла вона на дерева i кущi зеленим тихим вiтерцем i заспiвала. Вона спiвала про щастя i радiсть, про духмяний вiтер, трави i квiти. Вона спiвала тисячами струмкiв, щебетом ластiвок, тьохканням солов'їв, куванням зозулi, шелестом дерев i трав, дзижчанням бджiлок.

А небо було блакитне-блакитне. То весна розкидала свої голубi стрiчки над квiтучими садами, лiсами i зеленими полями.

Ось пролетiла ластiвка. Вона трiпоче крилами, як рушниками. Пташка теж радiє чарiвницi.