Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")

Замiтка до стiнгазети. Спортзал став кращим, нiж новий

Останнiм часом змiнився вигляд шкiльного спортзалу. Старшоклас ники разом з батьками встановили грати на вiкнах — це рятує скло вiд неслухняного м'яча. Учнi 6—8 класiв самотужки полагодили спортивнi мати, хоч довелося докласти неабияких зусиль. Поштукатурено й пофарбовано стiни примiщення.

Значну роль у ремонтi спортзалу вiдiграла рада школи. Це вона розшукала спонсорiв-батькiв, за чиї кошти було придбано усе необхiдне для роботи.

Хочеться щиро подякувати школярам та їхнiм батькам за добре виконану роботу. Така праця є дуже корисною для школи, адже вiд можливостi повноцiнно навчатися на уроках фiзкультури та тренува тися пiсля урокiв залежить здоров'я школярiв. Отже, кожному з нас надано чималу послугу .

Члени ради школи теж попрацювали на славу. Сучаснi за дизайном та охайно виконанi грати на вiкнах аж нiяк не зiпсували iнтер'єру, а штучна шкiра, якою обновлено мати, як не дивно, зробила їх кращими, нiж вони були колись. Без фарби, шкiри i особливо грат про переобладнання спортзалу на такому рiвнi годi було б мрiяти. Таким чином, робота мала величезне значення та гiдна щиросердої дяки вiд учнiв та працiвникiв школи.

Твiр-роздум. Прощавай, золота осене!

За вiкном сутенiє. Ще й не пiзня пора, а голий, безлистий присмерк сповив наше мiсто, мою вулицю.

Якось сумно… Але чому? Чому так важко на серцi?

Дивлюсь у вiкно, i лише голе вiття видзвонює якусь тужну пiсеньку i ще робить якийсь нерозгаданий рух. Синьою плямкою визирнуло небо з-за хмар, нiби перед грозою, i знову сховалось у сиву куряву, не бажаючи бачити голої землi.

А отой ключик лелечий… Не надiялась його побачити сьогоднi, зовсiм не надiялась. А вiн пролетав спокiйно, не поспiшаючи, в останнє прощаючись з казковою долиною, у якiй сховано нашу вулицю. Як нiколи, в таку пору на вулицi тихо, наче трохи задушно. А лелеки летять

i летять, помалу щезаючи з виду, лишаючись тiльки цятками на небi. Ой, як тяжко покидати рiдну землю!Стало шкода менi лелек. Адже їм так далеко летiти. Я б до хати їх всiх запросила. З ними разом чекала б весну. I чомусь захотiлося заспiвати отiєї тужливої пiснi про лелек.

Так шкода менi золотої осенi, що швидко втекла до лiсу, затрiпотiла золотим листом, струсила його i заснула. Заснула на рiллi. Чекає, поки бабуся-зима пухнатою ковдрою вкриє, розкаже зимову казочку…

Прощавай, золота осене!

Твiр-роздум. Софiйський собор

Це визначна пам'ятка архiтектури перiоду Київської Русi, споруджена за часiв Ярослава Мудрого (за одними джерелами — 1017 р., за iншими — 1037 р.). Собор був громадсько-полiтичним i культурним осередком Київської держави, головним митрополичним храмом. Тут було створено найкращу на той час бiблiотеку. У соборi вiдбувалися урочистi церемонiї посадження князiв на київський престол, прийоми iноземних послiв. Протягом багатьох рокiв собор був мiсцем поховання великих князiв i митрополитiв. Тут похованi Ярослав Мудрий, Володимир Мономах та iншi вiдомi особистостi.

Софiйський собор — перлина свiтової архiтектури. Донинi тут збереглося понад 250 м2 мозаїки, яка налiчує 177 вiдтiнкiв кольорового каменю i смальти (особливого виду скла). Стiни собору розписанi фресками. Особливу цiннiсть має фресковий груповий портрет сiм'ї Ярослава Мудрого пiд самою банею собору — велична постать слов'янської богинi Оранти (давньохристиянська Богоматiр, заступниця людей, покровителька бiдних). Зараз собор — державний архiтектурно-iсторичний заповiдник.