Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")

Дав ведмедя i бiзона,

Дав вам оленя i сарну,

Дав бобра вам i казарку,

Напустив я риби в рiки,

На болота — диких птахiв,

Що ж примушує вас нищить,

Убивати один другого?

...Ваша сила тiльки в згодi,

А безсилля — в ворожнечi!

Гiтчi-Манiто закликав запалити люльку згоди. Усi iндiанськi племена: команчiв, гуронiв, делаверiв, оджибуеїв, до яких належав i Гайавата. У поемi ми бачимо, як всi, хто прийшов iз нанесеними на тiло фарбами

бою (такий був звичай у iндiанцiв, коли вони виходили на стежку вiйни), пiсля заклику Гiтчi-Манiти запалити люльку згоди i жити як брати, змивають бойову фарбу — фарбу кровi, закопують сокиру вiйни i запалюють люльку згоди.

Цiкавими та пiзнавальними у поемi є також змалювання картин первозданної природи Америки, свiту звiрiв, риб i птахiв.

Звуки старовинного романсу (за повiстю Олександра Пушкiна "Заметiль")

Повiсть О. С. Пушкiна "Заметiль" входить до складу циклу "повiстей Бєлкiна", написаного пiд час розквiту творчостi цього видатного росiйського письменника — у знамениту Болдiнську осiнь.

О. С. Пушкiн вiдомий усьому свiту насамперед як поет. "Заметiль" та iншi повiстi циклу доводять, що вiн водночас є i талановитим прозаїком, але не дивно, що у його прозi вiдчувається багато вiд поезiї. Можна ще сказати — вiд пiснi. Взагалi на слова його вiршiв написано багато романсiв та пiсень.

У повiстi "Заметiль" з самого початку вiдчувається спорiднений з музикою настрiй. Не випадково О. С. Пушкiн помiстив як епiграф вiршi iншого вiдомого росiйського поета — Жуковського, що теж був автором текстiв багатьох романсiв.

Сюжет "Заметiлi" також має багато спiльного зi старовинними романсами, у яких часто згадувалося i нерiвне кохання, i примхи долi

й навiть просто заметiль, як така.Дочка дрiбного помiщика, Марiя Гаврилiвна, закохалася у звичайного прапорщика i змовилася з ним утекти та обвiнчатися потай вiд батькiв. Через заметiль, що почалася, та хвилювання вона знепритомн iла — її обвiнчали помилково з iншою людиною. Про це вона дiзналася лише через кiлька рокiв, а Володимир Миколайович заблукав i приїхав до церкви запiзно. Повернувшися додому, Марiя Гаврилiвна захворiла. Батьки зглянулися на її вмовляння й дали свою згоду на шлюб з Володимиром, але її коханий, пiсля пригоди iз заметiллю, вже сам одружуватись не схотiв i поїхав у армiю, де потiм загинув. Нещасна наречена довго сумувала, але, зрештою, закохалася знов у полковника Бурмiна, який, виявляється, випадково одружився з незнайомкою через ту саму заметiль, тож насправдi саме вiн виявився її законним чоловiком. Отак пожартувала з героями повiстi примхлива доля!

Отже, i настрiй повiстi, i сюжет, i навiть романтичнiсть iсторiї, що сталася з героями твору, спорiднює з романсами пушкiнську "Заметiль".