Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

Р. Рассел звертає увагу на те, що, згідно Н. Бору, ми не можемо говорити про природу, незалежну від виміру, і ми навряд чи коли-небудь довідаємося, яка вона сама по собі. Тому неправомірно поширювати наші способи її вивчення на неї саму. Додатковість, таким чином, є неминучим і нездоланним обмеженням, накладеним на наукове пізнання.Багато теологів уважають побудову єдиної цілісної картини світу цілком можливим, хоча вони й усвідомлюють те, що це дуже непроста справа. Для реалізації даного завдання вони вважають за необхідне об'єднання релігійного й наукового шляхів пізнання дійсності.

На думку цих теологів, наукові теорії мають великі ресурси, які можна плідно використовувати в теологічному дослідженні. Як підкреслював Іоанн Павло II, для адекватної реалізації цих ресурсів теологи, безсумнівно, повинні бути обізнаними в науках. Потрібно знайти шлях до згоди й конструктивної взаємодії, що дає можливість створення єдиної, погодженої адекватної картини світу.

Але при цьому варто зазначити, що взаємодія між наукою і релігією може призвести й до негативних наслідків: звеличення одної, і приниження іншої сторони. При діалозі між релігією і наукою треба пам’ятати, що вони є світоглядними формами, які відрізняються одна від одної в багатьох аспектах, і тому співпраця має бути "об’єднанням" а не "приєднанням" одної сторони до іншої.

Звичайно, варто погодитися з тим, що наука більш об'єктивна, ніж релігія; що факти, якими оперує релігія, істотно відрізняються від наукових і можливість їхньої експериментальної перевірки набагато більше обмежена. Щоб теологія була життєвою, здатною до розвитку й удосконалювання, до формування адекватного світогляду, потрібно визнати необхідність її постійного контакту з наукою.

2. Історичний досвід та цивілізаційні особливості взаємин між наукою і релігією (церквою): від стародавніх

часів до сьогодення

Однією з найістотніших характеристик світоглядного знання взагалі (релігійного, філософського тощо) є його принципово історичний характер. Знання як таке необов’язково має бути світоглядним. Світоглядним ми можемо вважати те знання, головна увага якого спрямована на відношення "Людина – Світ", а не просто на даність людини чи світу самих по собі. Саме для такого виду знання історія набуває сутнісного значення, стає одним із визначальних "вимірів" цього знання.

Постійно орієнтована в майбутнє людина водночас глибоко укорінена в минулому, завжди несе його досвід, пам’ять з собою. І головне полягає в тому, що майбутнє (бажання, цілі, плани, та ін.) і минуле, не існуючи наявно, справді становлять невід’ємну частину людської особистості. Зрозуміло, що людина, суспільство в цілому живуть одночасно у всіх трьох часових вимірах – майбутньому (пам’яттю), теперішньому, і майбутньому, об’єднуючи їх у собі в нерозривну часову цінність – історію. Виходячи з такого розуміння варто зазначити, що саме в історичному контексті ми можемо зрозуміти такі світоглядницькі явища – як наука і релігія.[5. с. 18]

В північній Африці, в басейні Нілу, в третьому тисячолітті до н. е. виникло одне з перших класових суспільств – Давньоєгипетська рабовласницька держава, панівною ідеологією якої була релігія. Античні автори вважали жителів долини Нілу найблагочистивими на землі. Довгий час вважалось, що в єгиптян не було скептичного відношення до своєї релігії. Однак науковцями було доведено, що Давньому Єгипті з’являлись твори, в яких ставились під сумнів традиційні вірування.

З самого початку релігія в Єгипті не розмежовувалась з наукою. Жерці одноосібно володіли знанням про навколишній світ. Так наприклад існувала велика кількість математичних (наприклад в математичних папірусах приводяться вирішення таких складних задач, як обчислення об’єму піраміди, визначення площи поверхні півкулі), астрономічних, медичних і інших знань, які були включені в різні види релігійного світогляду. Як свідчать історики, саме на жерцях Древнього Єгипту лежав обов'язок сповіщати про розливи Нілу.[ 11. с.73]

Однак не всі древнє єгипетські знання мали релігійну оболонку. Так наприклад наряду з молдовськими рецептами, заклинаннями, існували і раціональні методи лікування. З десяти відомих основних медичних папірусів найбільше магічних заклинань в Лондонському папірусі №10059, в якому з 61 рецепту 36 магічних. В інших папірусах раціональних прийомів лікування більше.

В Давньому Єгипті в міфологічній формі також поставлене питання про першооснову всього сущого. В Єгипті створення світу відбувається само собою, а не внаслідок волі творця. В главі 17 "Книги мертвих" говориться: "Хто великий Бог, який сам прийшов у буття? Він вода, Він Нун, Отець Богів".