Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

У 221 році до н.е. виникає перша китайська імперія Цинь. Вона існувала лише півтора десятки років, але встигла закласти соціально політичну основу наступній імперій, яка була створена на її руїнах – Хань (кінець 3 столітті до н.е.). В ханський період успішно розвивались різні галузі точних наук – астрономія, математика, медицина, фізика, механіка, акустика тощо. Саме ханські астрономи вперше виявили існування плям на сонці.Саме в цей період зародились таки науки як філологія, поетика, були складені перші словники, створюються великі художні твори. Варто зазначити також, що у давньому Китаї релігія не завжди регламентувала дії науки, і вони були окремими, хоча і доповнюючими один одного продуктами діяльності людської свідомості.

На відміну від східної традиції, грецька думка прагне саме до речово-предметної буттєвості світу, розглядаючи останній під кутом зору його руху від первісної нерозчленованості ("змішаності") – хаосу – до стану чіткої розмежованості його елементів (речей предметів, явищ), гармонійно упорядкованих в універсальному світопорядку – Космосі. [5 с.23] Саме таке бачення і становить ментальне підґрунтя грецької міфологізації. Одразу варто зазначити, наука на той час ще не була відокремлена від філософії. Навпаки, вона приймає образ філософії. Якщо говорити про філософію як таку, то виділити можна такий аспект: Філософія – це розумовий пошук, наснажений жаданням мудрості. Релігія ж декларується як мудрість. Філософія, отже, здійснюючи свій пошук, неминуче зустрічається з релігією, і прагне знайти відповідь, а чи справді те, що проголошується речниками релігії як мудрість, є нею? Відповідей на це питання може бути багато, але незмінним залишається те, що незалежно від ставлення філософії до релігії вона в силу своєї природи, в силу свого законного інтересу не може не робити релігію предметом пильного розгляду. [7 с.27 ]

Вже у 7-6 століттях до н.е. з’являються перші філософські твори, які були покликані відповісти на питання, як виник навколишній світ та в чому сутність явищ, що відбуваються в ньому. Авторів цих трактатів прийнято називати філософами, але їх філософія мало чим походила на філософію в сьогоднішньому розумінні цього слова. Загальною рисою для перших філософів була спроба наукового осмислення світу у всій сукупності його явищ. Філософія їх була умоспоглядацькою, спекулятивною, і в незначній мірі спиралась на дослідні данні. [6 с.121]

Представники однієї з перших у давній Елладі філософських шкіл – Мілетської, що виникла наприкінці 7 століття до н.е. на західному узбережжі Малої Азії, Фалес, Анаксімандр і Анаксімен уявляли першоречовину буття в конкретно-речовій формі: Вода у Фалеса, повітря у Анаксімена, "апейрон" у Анаксімандра. Інший філософ – Геракліт, продовжує дану традицію, і виводить світ з вогню. Світ не створений ніким з богів, а був, є і буде вічно живим вогнем. [25 с.107]

Наступним кроком у становленні античної філософії (після іонійської філософії - філософії мілетської школи і її послідовників) була італійська філософія, до якої належали Піфагорійський союз, школа еллеатів і Емпедокл. Засновником Піфагорійського союзу був Піфагор (приблизно 584-500 pp. до н.е.). Піфагор вбачав найвищу мудрість у числі, і саме його Піфагор ставить в основу бачення космосу. Саме завдяки числу поняття "космос" втілило в собі розуміння Всесвіту як впорядкованого явища. Піфагор стояв на межі міфології і магії, а з іншого боку — біля джерела філософії і науки. Піфагор, як ніхто інший, відобразив складний, суперечливий процес народження філософської думки. [5 с.34]

Наступна філософська школа - школа елеатів. Основними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон, Меліс. Вчення елеатів — новий крок у становленні старогрецької філософії, в розвитку її категорій, особливо категорії "субстанція". У іонійців субстанція ще фізична, у піфагорійців — математична, у елеатів вона вже філософська, бо ця субстанція — буття. Продовжувач іонійської філософської традиції Ксенофан (565-470 pp. до н.е.) є представником надміфологічного і надфізичного світогляду. У Ксенофана фізична і власне філософська картина світу починають розходитись. Філософія починає виділятися із світоглядної фізики. Оригінально розуміє Ксенофан єдність світу. На його думку, єдність світу — це і є Бог, а Бог — це чистий розум. У цього Бога немає тілесної сили, бо його сила в мудрості. Парменід (близько 540-470 pp. до н.е.), довівши його до поняття цілісності буття. У центрі уваги Парменіда дві найголовніші філософські проблеми: питання про співвідношення буття та небуття, питання про співвідношення мислення і буття. І обидва ці питання, вважає Парменід, вирішуються розумом шляхом доведення. Тут Парменід вперше в історії філософії використовує метод доведення філософської тези, а не простого її проголошення, як це робили філософи до нього.Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Якщо попередні філософські школи майже не виходили за межі міфологічних уявлень, то атомісти навпаки трансформують міфологічні уявлення в наївно-наукову систему. Антична атомістична філософія виникає на терені проблематики елеатів, але це самостійне вчення, в центрі якого: 1) уявлення про світобудову; 2) трактування людини і людського суспільства. Започаткували атомістичну філософію в античності Левкіп (бл. 500-440 pp. до н.е.) і Демокріт (бл. 460-370 pp. до н.е.). Левкіп і Демокріт, обґрунтовуючи першоначала, вважали, що ними є — атоми (буття) і пустота (небуття).