Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

Наступним кроком розвитку наукового знання є Філософія Нового часу, яка історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. [5 с. 93] Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість. Практичне значення науки – те, що вона є знаряддям прогресу. Проте експеримент визнається лише як передумова пізнання, що має підпорядковуватись раціонально-математичному мисленню. Наслідком такого розвитку наукового знання є те, що вона функціонує вже окремо від релігії, хоча і запозичує деякі її елементи, як основу методологічних пошуків.Значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії та науки є Німецька класична філософія, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872). всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості. німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. Розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. [5 с. 124]

Німецька класична філософія заклала підвалини, на яких базуються майже всі подальші наукові дослідження. Подальший розвиток науки характеризується матеріалістичним поглядом на світ та людину. Релігія відсувається наукою на другий план. Можна навіть говорити про те, що релігія як явище, для пристосування свого вчення до вимог часу починає узгоджувати власний погляд на світ з поглядом науковим. Так наприклад деякі священнослужителі приймаючи докази науковців щодо розвитку землі та життя на ній, говорять, що з позицій релігії це можливо, оскільки можна трактувати дні творіння землі як епохи.

Дійсно, релігія і наука за певних обставин можуть поставати як чинники взаємної еволюції. Перші наукові пошуки були обумовлені прагненням релігії зміцнити свої позиції в умовах зростаючого розвитку інтелектуальних характеристик індивіда і суспільства в цілому. Навіть тоді, коли людина починає шукати певних раціоналістичних пояснень світобудови, релігія все ж таки відіграє роль "плацдарму", точки опори, з якої починаються всі дослідження. В силу своєї специфіки релігія завжди догматизує свої ідеологічні надбання і надає їм характеристику "передвічних істин". Однак, коли наука постає як альтернатива релігії, привносячи деякі інновації в систему науково-міфологічного знання, релігія починає запозичувати їх (але лише за умови, що це не приносить шкоди релігійному вченню, а навпаки сприяє зміцненню її позицій). Запозичені релігією в своїй епохи недосконалі істини з часом органічно вплітались в сутність релігійних уявлень, ідей, концепцій, віровчень. [3 с.124]

З часом релігія і наука настільки розмежовуються, що починають вважатись різними площинами світоглядної діяльності людини. Але сьогодні дуже багато говориться про взаємодію релігії та науки. Так, наприклад, Папа Римський Павел 6, звертаючись до членів папської Академії наук, говорив: "В інтересах католицької Церкви, і в певній мірі необхідно зробити тісніше стосунки Церкви з сучасним світом науки. Скажімо навіть, що ними керує переконаність в тому, що наша релігія не тільки не чинить ніяких перешкод вивченню природи, але може навіть не виходячи за межі власної сфери діяльності допомагати науковому дослідженню, прославляти його результати... Там де проводяться досліди, є відкриття, зростання знань, там, з одного боку, розвиваються людські можливості, з іншого боку – туди проникає справа Бога і отримують можливість використання ресурси, які вона містить..." [16 с. 29.]

В наукових публікаціях деяких вчених ми можемо зустріти свідчення їх прихильності до релігії. Однак, якщо говорити за "віруючих" вчених, то важливо зауважити, що вони шукали природне пояснення а не підтвердження релігійних догматів. Для таких вчених Бог розумівся постфактум для тлумачення наукового відкриття, досягнутого раціональним шляхом.[ 26 с. 10-13]