Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

цілий період творіння

-У той же час ряд богословів і сьогодні роблять активні спроби довести справедливість тверджень про буквальні "дні" творіння на основі сконструйованих ними своєрідних науково-теологічних концепцій.Так, А. Кастанс наполягає на існуванні переривчастості між старим світом і світом сучасним. Творіння старого світу потребувало тривалої творчої діяльності Бога. Однак, коли світ був уже створений і навіть пішов період холоднокровних рептилій, відбулася грандіозна катастрофа, що повністю зруйнувала той світ.

Сучасний же світ - це результат ре-творіння, що велося Богом уже в прискореному темпі, тому що було коротким викладом того, що він уже зробив раніше. Світ створювався таким, яким ми його спостерігаємо сьогодні і про який ми маємо відомості з геологічних, палеонтологічних і інших джерел - у горах уже були копалини, ґрунт був багатий на гниючи рослини, підготовлений для родючості й уже мав у собі зерна, тварини створювалися в їхньому сучасному вигляді без предтеч.

Цей процес ре-утвору зайняв у Бога, на думку А. Кастанса, усього шість буквальних днів. При цьому він звертає увагу на те, що Бог міг відновити світ і миттєво, але він захотів показати людині етапи своєї діяльності по підготовці Землі для його появи, щоб у такий спосіб збагатити його знанням і досвідом.

Ця теорія А. Кастанса, звичайно, найвищою мірою оригінальна, але вона перебуває в повному протиріччі з науковими даними про історію Землі й життя на ній - немає ніяких свідчень порівняно недавньої глобальної катастрофи, на яку він спирається у своїх міркуваннях.

Крім того, за свідченням А. Хайярда, і теологічно ця концепція досить сумнівна, тому що вона абсолютно не підкріплюється Писанням. До речі, те ж саме, на його думку, можна сказати й про четвертий і п'ятий варіанти інтерпретацій "днів" творіння - у Біблії немає ніякої інформації, що підтверджує справедливість цих трактувань.[ 19 с.42]

Іван Франко в своїй книзі "Створення світу", приводить положення, виходячи з яких, як він вважає, можна побачити, що дні утвору повинні визначати більше довгий проміжок часу, чим наша доба:

-тоді ще не було сонця (воно створене тільки на четвертий "день"), і тому не можна говорити ні про день, ні про ніч;

-положення, що Бог відпочивав на сьомий "день", можна приймати тільки, якщо ми припускаємо, що на восьмий "день" він продовжив свою роботу;

-наявність копалин, які свідчать про існування тваринного й рослинного життя мільйони років тому.[ 32 с. 58 - 59]

Крім того, посилаючись на дані сучасної астрономії, і, зокрема, на те, що багато зірок віддалені від нас на мільйони світлових років, і світло від них, що ми бачимо, почало свою "подорож" мільйони років тому. Тому слід погодитись, що "зоряне небо, дійсно, повинне бути дуже старим".

Тепер варто розглянути наукову картину світу. В сучасній науці існує дуже багато різноманітніших теорій походження всесвіту, але найбільш популярною є теорія вселенського вибуху.

Приблизно 15 млрд. років відокремлює нашу епоху від початку процесу розширення Вселеної, коли весь спостережуваний нами Всесвіт був стислий у "точку", у мільярди раз меншу шпилькової голівки. Якщо вірити математичним розрахункам, то на початку розширення радіус Всесвіту і зовсім дорівнював нулю, а його щільність дорівнювала нескінченності. Цей початковий стан називається сингулярністю - крапковий об'єм з нескінченною щільністю. Відомі закони фізики в сингулярності не працюють. Більше того, немає впевненості, що наука коли-небудь пізнає й пояснить такі стани. Тому якщо сингулярність і є початковим найпростішим станом нашого Всесвіту, що розширюється, то наука не має про нього інформацію.

У стані сингулярності кривизна простору й часу стає нескінченною, самі ці поняття втрачають зміст. Іде не просто замикання просторово-часового континуума, як це виходить із загальної теорії відносності, а його повне руйнування. Щоправда, поняття й висновки загальної теорії відносності застосовні лише до певних меж - масштабу порядку 10-33 см. Далі йде область, у якій діють зовсім інші закони. Але якщо вважати, що початкова стадія розширення Всесвіту є областю, у якій панують квантові процеси, то вони повинні підкорятися принципу невизначеності Гейзенберга, відповідно до якого речовину неможливо стягти в одну точку. Тоді виходить, що ніякої сингулярності в минулому не було й речовина в початковому стані мала певну щільність і розміри. за деякими підрахунками, якщо вся речовина спостережуваного Всесвіту, що оцінюється приблизно в 1061 г, зжати до щільності 1094 г/см3, воно зайняло б об'єм близько 10-33 см3, що приблизно в 1000 разів більше об'єму ядра атома урану. Його не можна було б розглянути й в електронний мікроскоп. [19 с. 75]