Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

3. Релігія і наука в світлі сучасних духовно -

цивілізаційних процесів: тенденції, суперечності,

перспективиЩе не так давно, в радянському суспільстві, повністю заперечувалась можливість позитивного ставлення до релігії. За відкрите сповідання будь-якого релігійного вчення, людина не могла отримати повноцінної вищої освіти [18 с. 279], зайняти керівні посади тощо. Взагалі, така людина повністю обмежувалась в своїх правах. З одного боку це було викликано упередженим ставленням до релігії і неуцтвом політичних сил з іншого.

Обов’язковим предметом в освіті того часу був науковий атеїзм, який пропагував критичне ставлення до релігії і її прихильників, атеїстичний погляд на світ тощо. Будь-яке позитивне згадування релігії в аудиторії обов’язково супроводжувалось її різкою негативною оцінкою. [ 18 с.271]

Сьогодні, в так званому пострадянському суспільстві складається інша ситуація. Не лише релігійні діячи, але і багато світських авторів наголошують, що лише віра в Бога здатна забезпечити духовне відродження суспільства. Релігія все більше входить в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію. Відбувається швидке зростання чисельності нетрадиційних Церков. Законодавство України наголошує на тому, що свобода совісті є невід’ємною константою нашого життя в суспільстві. Однак, поряд з тим, православні (за календарем) свята проголошуються державними святами поліконфесійної України.

Напевно всі погодяться, що багато помилок у рішенні релігійних питань, держава робить через необізнаність, і тому релігія, як світоглядний феномен має стати об’єктом ціленаправленого вивчення. Крім того, передача знання як універсального досвіду життя – необхідна умова життєздатності суспільства. Саме тому, правлячі сили завжди контролювали обсяг і зміст знання, яке люди отримували у навчальних закладах. Так, в епоху середньовіччя центральним пізнавальним постулатом було поняття Бога, з яким співставлялись всі культурні цінності. А вже в епоху Відродження відзначається процес секуляризації суспільства, який починає еволюціонувати, і вже на початку ХХ сторіччя уявлення про домінування розуму, який розкриває "неповноцінність віри", отримує розповсюдження серед філософів-натуралістів.[ 18 с. 266]

"Релігійна" та "релігієзнавча" освіта.

Релігійна освіта - це навчальний процес, зорієнтований на передачу реципієнту певного обсягу релігійної інформації з метою підвищення рівня його релігійної освіченості, формування навиків усвідомленого сприйняття змісту певного релігійного віровчення. Але релігійна освіта не є позаконфесійною. Для її проведення залучаються конфесійне зорієнтовані особи, а це призводить до однобічно заангажованих оцінок ними інших віровчень, виховання негативного ставлення до них. Релігійна освіта буває загальнопросвітницькою і професійно-зорієнтованою.

Загальнопросвітницький характер має навчання релігії в парафіяльних і недільних школах, на різних біблійних курсах тощо. Професійно-зорієнтовану релігійну освіту, яку ще можна назвати богословською, проводять різного типу духовні навчальні заклади (академії, університети, семінарії, коледжі тощо).

Проте, враховуючи світськість нашої держави, велику конфесійну строкатість її релігійної карти, наявність значної кількості людей з нерелігійною світоглядною орієнтацією, в системі державної освіти має бути організоване вивчення саме релігієзнавчих навчальних дисциплін. Релігієзнавча освіта - це система освітянської роботи, метою якої є озброєння особи всією сумою знань, які має академічне релігієзнавство про природу, сутність, функціональність, історію та географію релігії. На відміну від релігійної освіти, релігієзнавча є світоглядно-плюральною, оскільки знайомить своїх реципієнтів з різними поглядами на релігії, конфесійне незаангажованою, оскільки без будь-яких симпатій чи антипатій розкриває сутність віровчення, особливості культу, характер історії тієї чи іншої релігійної течії. Релігієзнавча підготовка забезпечує принцип світськості освіти, відповідає повністю положенню правових документів про відокремлення школи від Церкви, а Церкви - від держави. Вона прагне утвердити в навчальний процес принцип переконання, творчого мислення. Релігієзнавчу освіту мають забезпечити саме державні навчальні заклади. Дисциплінарна визначеність релігієзнавчої освіти має бути відмінною в середній і вищій школі, в системі релігієзнавчої спеціалізації. [ 14 с. 98]В Україні в наш час система релігієзнавчої освіти лише складається. Вона будується на засадах гуманізму, толерантності і дотримання принципів свободи совісті. В державних навчальних закладах викладається курс академічного релігієзнавства. Навчальні заклади, засновані на приватній основі, мають право вибору щодо вивчення релігієзнавчих курсів. Але вони, як і державні, повинні забезпечувати рівень релігієзнавчої освіти у відповідності з державними стандартами.