Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

В Древньому Єгипті також відбувається відокремлення права і моралі від релігійних табу. Не дивлячись на те, що єгипетське мистецтво було нерозривно пов’язане з храмами та жерцями, в ньому виникають твори, вільні від релігійного впливу. Досліджуючи нариси та тексти на стінах гробниць, науковці говорять про те, що наряду з релігійними обрядами під час релігійних свят, існували і світські театральні вистави. Що стосується літератури, то тут існує велика кількість релігійних творів, та не менша кількість творів різних світських авторів – дидактичні збірки, казки, повісті, любовна лірика.Науковці не виключають, що деміфологізація виникла серед жерців. М.А. Коростовцев писав: "...серед єгипетських жерців без сумніву були дуже обдаровані і розумні. З часом вони не могли на розуміти, що між накопиченим емпірично досвідом і чисто релігійним світоглядом виникають протиріччя...". Крім того скептицизм у відношенні до традиційних вірувань міг виникнути і в зв’язку з поборами жерців. Як би то ні було, але час, коли наукове знання було прерогативою релігії, був дійсно часом розквіту наукових знань давніх єгиптян. [25. с.42]

Тепер звернімось до іншої цивілізаційної епохи і культури. Виникнення перших держав, які об’єднали різні племена з їх традиціями, виникнення нових каст, послаблення родоплемених відносин – все це вплинуло на формування невідомого досі самовідчуття людини як індивідуальності. Виникнення перших зародків науки в стародавній Індії можна віднести до середини 1 тисячоліття до н.е..

Відмінна особливість Індійської культури, яка збереглася до сьогодні – кастова організація суспільства. Головними кастами були:

1.Кшатрії – каста військової аристократії;

2.Брахмани – каста жерців;

3.Вайшьї – каста вільних общинників;

4.Шудри – найнижча каста, яка підкорялася іншим кастам, вони не мали права на власність тощо.

Соціальний поділ на касти обумовлювався релігійним вченням. Брахмани, як жерці, значно впливали на суспільство і були носіями освіченості і спеціальних знань.

Найдавнішими пам’ятками індійської літератури є чотири збірки релігійних гімнів – Веди (Рігведа, Яджурведа, Самаведа, Атхарваведа). Вони містять найдавніші релігійно світоглядні вчення про світ, людину та богів.

Коли в силу змін й соціальному житті (виникнення різноманітних релігійних течій тощо) у людини з’являється можливість обирати між строго регламентованим ритуалом та самостійним духовним пошуком відбувається свого роду переоцінка цінностей. Витісняючи "племінну мораль", на перший план все більше висуваються норми і установки індивідуальної моралі. Наряду з професійними жерцями з’являється група духовних вчителів, яка не була спадкоємниць кою, а набиралась з різних прошарків суспільства. Вони були відомі як Шрамани –аскети-праведники. На противагу традиційним релігійним вченням, вони не визнавали варнових, вікових статтєвих та інших обмежень. Шраманом міг стати кожний – від правителя, до слуги, який втік від жорстокості хазяїна. [25 с.58]

Для шраманського світогляду характерний антиспекулятивний характер, тобто недовіра до знання, що побудоване на умовиводах, прагнення до чуттєвої наочності та досвідному переживанню істини. Також характерним було заперечення соціального устрою, освяченого ведами. Однак в цілому релігійна індійська культура до глибини пронизана релігійними мотивами, що обумовлюють все життя індусів.

Щодо світоглядної специфіки Стародавнього Китаю, то перш за все важливо зауважити, що основу релігії епохи раннєкласового чжоуського суспільства була віра в Небо – верховне божество, майже антропоморфне, і Волю Неба – всеохоплюючу свідому силу. При чому воля неба мислилась як морально-етичне начало. Лише воля Неба могла бути джерелом влади єдиного земного правителя – Сина Неба. Крім того все життя Китайців було регламентоване та підкорялось ритуалу, що був даний "від Неба". Релігійне вчення про Сина Неба як повелителя всесвіту, відігравало значну роль в історії і духовній культурі Китаю з найдавніших часів і аж до 20 століття.

Обстоювання релігійних позицій з одного боку, та боротьба з ними з іншого, стали фундаментом для розвитку натурфілософії, та зачатків наук в області астрономії, математики, медицини. Вже в епоху Инь предки давніх китайців вже мали систему підрахунку до 30 тисяч. Через те, що китайці були землеробницьким народом, здавна велись спостереження за рухом зірок. Велися записи астрономічних спостережень (наприклад з 613 року до н.е. о появі комети Галлея). Також астрономи вміли вираховувати час затемнень. Досягла успіхів і механіка, що було викликано потребами іригації та фортифікованого діла, про що свідчить така споруда 3століття до н.е., як Велика китайська стіна. Встановлена давньокитайськими астрономами періодичність руху зірок зіграла важливу роль і становленні ідей про об’єктивну закономірність в світі речей – категорії "Дао". [25 с.84]