Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії

Вступ

Від самих початків цивілізації людство намагається осмислити світ, своє місце в ньому, збагнути сутність всіх речей і явищ. Нагромадження практичних та світоглядних знань на світанку історії відбувалося в рамках міфологічного, a відтак - релігійного світорозуміння. З часом поступово розвивається філософський світогляд, що генетично пов’язаний з релігійним і водночас детермінований формуванням конкретно-наукових знань про реальність.

Сьогодні навіть не озброєним оком можна побачити стрімкий розвиток та поширення різноманітних релігійних вчень ( наприклад, в одному лише християнстві налічується понад 2 тисячі різних церков, угруповань та сект), особливо гостро відчувається зацікавленість в релігійно-культурних надбаннях Сходу. Водночас впродовж двох останніх століть наука рухається вперед не маленькими кроками, а вже великими "стрибками". Успіхи природничих наук і досягнення техніки, що спираються на них, очевидні й приголомшливі. Завдяки науково-технічному прогресу зблизилися країни й континенти, формується цілісний світовий торгово-господарський простір, росте розуміння того, що всі народи живуть у єдиній "оселі" під назвою - планета Земля. Та водночас розвиток науки й техніки дав в руки людству такі потужні сили, нерозумне використання яких може призвести до знищення життя на Землі в результаті термоядерного конфлікту або екологічної кризи. На різних регіональних конгресах, симпозіумах й інших зустрічах ставиться й обговорюється питання про те, чому розвиток природничих наук і техніки може призводити до наслідків, несприятливих для людини. Представники релігійних організацій, відповідаючи на це питання, вбачають головну причину у світоглядних орієнтаціях науки й учених, у відокремленні науки від релігійного світогляду й, отже, вважають, що кардинальне розв’язання цих проблем може бути досягнуте саме тоді, коли наука "стане органічною частиною релігійного світогляду, як це було в колишні часи".

З іншого боку, сьогодні наука має в своїй скарбниці настільки багатий запас знань про всесвіт, природу і людину, що часом складається враження про те, ніби наука спроможна пояснити все, а релігія залишається на тому ж самому рівні наївних уявлень. Але для людей віруючих їх релігія є втіленням чогось надприродного, найдосконалішого, вічного, непорушного. Виходячи з цього, зберігається актуальність питання про співвідношення віри і знання. Сьогодні перше, що спадає на думку при згадуванні терміна «віра» - це релігія. Але, якщо брати до уваги ширше розуміння цього поняття, то віра означає глибоке, щире переконання в слушності якогось положення або концепції. Віра зачіпає розум й емоції, вона захоплює всю душу й передбачає не тільки інтелектуальну переконаність, але й психологічну схильність.

Існує думка, що віра, насамперед релігійна, не має нічого спільного зі знанням, оскільки віра й знання стосуються взаємо гетерогенних боків дійсності. А втім, очевидно, що вони істотно переплетені, нерідко взаємно підтримують одне одного, і віднесення їх до незіставних царин дійсності може бути тільки тимчасовим і умовним. Крім того, протягом всієї історії культури людства як наука, так і релігія відігравали визначальну роль у духовному житті, і їхня взаємодія передбачала як елементи протистояння, так і тісну співпрацю.

Сьогодні як ніколи актуальним є питання стосунків між релігією та наукою в системі світської освіти. Скажімо, в епоху середньовіччя центральним пізнавально-смисловим постулатом було поняття Бога, з яким зіставлялись всі культурні цінності, і відповідно система освіти фігурувала в орбіті цього постулату. А вже в епоху Відродження накреслюється процес секуляризації суспільства, який починає стрімко еволюціонувати, і вже в добу Нового часу уявлення про домінування розуму, що компенсує "неповноцінність віри", дістає розповсюдження серед філософів-натуралістів. У контексті такої настанови інтерпретувались взаємини релігії і науки і на теренах нашої держави: обов’язковим предметом в освіті радянської доби був т. зв. "науковий атеїзм", який пропагував гіпертрофоване критичне ставлення до релігії і її прихильників, спонукав до антирелігійної войовничості тощо. Сьогодні, в так званому пострадянському суспільстві складається інша ситуація - релігія, як світоглядний феномен стає об’єктом цілеспрямованого вивчення. Але в межах такої практики не завжди робиться розмежування між релігійною та релігієзнавчою освітою. Все це зумовлює нагальність розгляду питання співвідношення наукового знання й релігійного досвіду як істотних форм духовно-практичного освоєння людиною світу. Долучитись до осмислення цієї проблеми покликана, зокрема, й ця розвідка.

Об’єктом дослідження є соціокультурний контекст взаємодії пізнавально-когнітивних і смисложиттєво-сотеріологічних форм духовного досвіду людства.

Предметом дослідження є історичні та актуальні виміри співвідношення наукового знання і релігійного світогляду.У науковій літературі дане питання розглядається досить широко. Пов’язано це з тим, що тема дає широке коло інтересів для дослідження. Важливо також зауважити, що дане питання почали розглядати ще у давнину. Особлива увага цьому питанню приділяється, починаючи з Середніх віків, і продовжує зростати аж до сьогодні. Тут варто згадати таких філософів, як Августин Аврелій [1], Ансельм Кентерберійський [2], Тертулліан [28], Тома Аквінський [29], Ф. Бекон [33], І. Кант[15], Гегель[9], та ін.. Починаючи з 19 століття, питання про співвідношення науки та релігії набуває більш обширних форм. Так, наприклад, французький вчений, філософ та теолог Тейяр де Шарден [23] всебічно розглядає це питання, основну увагу зосереджуючи на проблемі еволюції. Тут мається на увазі еволюція всесвіту, людини та свідомості людини. Із сучасних діячів науки варто згадати таких науковців як Владіміров С.В. [8], Кузнєцов І.В. [19], Скібіцкій М.М. [26,27], Тажурізіна З.А. [25], Закович М. [14], та інші. Крім того, дане питання висвітлюється не тільки в філософських працях, а й у працях діячів інших галузей науки: фізиків, біологів тощо.