Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії
Причини виникнення такого початкового стану (або сингулярності - цю гіпотезу й сьогодні підтримують багато вчених), а також характер перебування матерії в цьому стані вважаються неясними й такими, що виходять за рамки компетенції будь-якої сучасної фізичної теорії. Невідомо також, що було до моменту вибуху. Довгий час нічого не можна було сказати й про причини Великого вибуху, і про перехід до розширення Всесвіту, але сьогодні з'явилися деякі гіпотези, що намагаються пояснити ці процеси.Отож, очевидно, що вихідний стан перед «початком» не є "точкою" в математичному змісті, воно має властивості, що виходять за рамки наукових уявлень сьогодення. Не викликає сумніву, що вихідний стан був нестійким, і породив вибух - стрибкоподібний перехід до Всесвіту, що розширюється. Це, мабуть, був найпростіший стан із всіх, що реалізувалися пізніше аж до наших днів. У ньому було порушено все, що нам звично: форми матерії, закони, що управляють їхньою поведінкою, просторово-часовий континуум. Такий стан можна назвати хаосом, з якого в наступному розвитку системи крок за кроком формувався порядок.
Хаос виявився нестійким, це послужило вихідним поштовхом для наступного розвитку Всесвіту.
Ще Демокріт стверджував, що світ складається з атомів і порожнечі - абсолютно однорідного простору, що розділяє атоми й тіла, у які вони з'єднуються. Сучасна наука на новому рівні інтерпретує атомізм, і вносить зовсім інший зміст у поняття середовища, що розділяє частки. Це середовище аж ніяк не є абсолютною порожнечею, воно цілком матеріально й має досить своєрідні властивості, поки ще мало вивченими. За традицією, це середовище, невіддільна від речовини, продовжує називатися порожнечею, вакуумом.
Вакуум - це простір, у якому відсутні реальні частки й виконується умова мінімуму щільності енергії в даному об'ємі. Здавалося б, якщо немає реальних часток, то простір порожній, у ньому не може міститися енергія, навіть мінімальна. Але за останніми даними, «порожній» вакуум виявляється заповненим віртуальними частками. Він не безжиттєвий і безликий, а сповнений енергії. А те, що ми називаємо частками, - усього лише рідкі збурювання, подібні «пухирцям» на поверхні цілого моря активності.
Сучасні теорії припускають, що енергія вакууму проявляється аж ніяк не однозначно. Вакуум може бути збудженим і перебувати в одному з багатьох станів із різною енергією, подібно тому, як атом може збуджуватися, переходячи на рівні з більш високою енергією, причому розходження між самою низкою й найвищою енергіями неймовірно велике. [19 с. 82]
Очевидно, вакуум відіграє роль базової форми матерії. На самій ранній фазі еволюції Всесвіту саме йому приділяється провідна роль. Екстремальні умови «початку», коли навіть простір-час був деформований, припускають, що й вакуум перебував в особливому стані, що називають «помилковим» вакуумом. Воно характеризується енергією гранично високої щільності, який відповідає гранично висока густина речовини. У цьому стані речовини, в ній можуть виникати найсильніші напруги, негативний тиск, що рівносильний гравітаційному відштовхуванню такої величини, що і спричинило стрімке розширення Всесвіту - Великий вибух. Це й було першопоштовхом, «початком». З початком стрімкого розширення Всесвіту виникає час і простір. За різними оцінками період «роздування» займає неймовірно малий проміжок часу - до 10-33 сек. після «початку». Він називається інфляційним періодом. За цей час Всесвіт встигає роздутися до гігантського «міхура», радіус якого на кілька порядків перевищує радіус відомого нам Всесвіту , але там практично відсутні частки речовини. Це ще не те розширення, про яке ми говорили, а передумова до нього. До кінця фази інфляції Всесвіт був порожній і холодний. Але коли інфляція скінчилась, Всесвіт раптом став надзвичайно гарячим. Цей сплеск тепла обумовлений величезними запасами енергії, укладеними в «помилковому» вакуумі. Коли цей стан вакууму розпався, його енергія вивільнилася у вигляді випромінювання, що миттєво нагріло Всесвіт до 1027 К. За даних умов, починають формуватись галактики, зірки та планети.
Формування землі, за науковими даними починається приблизно 8 – 12 млн. років тому. Спочатку вона мала форму газоподібного утворення, і мала величезну температуру. Поступово охолоджуючись, вона приймає вигляд приблизно схожий до сучасного. Далі проходять цілі епохи, де відбувається формування атмосфери землі, копалин, материків тощо. Під час наступних епох і періодів, відбувається формування рослинного, а потім і тваринного світу.
Можливість побудови цілісної картини світу.
Важливе значення для взаєморозуміння між богословами й ученими, як вважають багато християнських богословів, для теології має принцип додатковості.
Як відомо, відповідно до квантової механіки, неможливо одночасно отримати точну інформацію про швидкість і координати частки. Щоб отримати цілісну інформацію фізики використовують принцип додатковості, висунутий Н. Бором для тлумачення пізнавальної ситуації, що виникла у квантовій механіці.