1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

Одним із провідних мотивів його філософії була природна для кантіанця боротьба з субстанціальним трактуванням світу та інтелекту. Судив, що понят¬тя субстанції мусить бути замінене поняттям функції. В книжці «Substanzbegnff und Funktionsbegriff» (1907) згромадив величезний матеріал для показу, що наука й філософія віддавна ідуть у цьому напрямі.Трансцендентальний метод, застосовуваний кантіанцями до науки, Кассірер почав у пізніших роках життя застосовувати до мистецтва, моралі, релігії, міту, мови. Все це ідеальні світи, що їх людина будує у спосіб, аналогічний до того, яким будує науку. Може їх зводити завдяки тому, що має здатність виражати, об'єктивізувати, символізувати власні пережиття: то для неї "симво¬лічні форми", а сама вона є animal symbolicum. У цих формах^ людина вислов¬лює свою природу. Їх дослідженню Кассірер присвятив 3-томну «Philosophic der symbolischen Formen» (1923—1929). І повернувся до них у своїй останній, вже англомовній, роботі «An Essay on Man» (1944), про яку було сказано, що це останній документ марбурзької школи.

ОПОЗИЦІЯ СЕРЕД ГУМАНІТАРІЇВ

У тому часі так само й на терені гуманітарних наук виявились філософські проблеми, які мали головно методологічну природу. Вони мали немале значен¬ня для філософії, оскільки в них проявилась окремішність структури гумані¬тарних наук від природничих, багатоманітність форм думки і світу. Ці пробле¬ми поціляли у догму позитивізму, що всі науки мають ту ж саму структуру і що для всіх за зразок править природознавство.

ДОСЛІДНИКИ ФІЛОСОФСЬКИХ ОСНОВ ГУМАНІТАРНИХ НАУК.

Дискусії про основи гуманітарних наук точилися передусім у Німеччині. Там у них брали участь учені, які належали до різних шкіл. Одну групу становили кантіанці, зокрема одна їх школа, звана баденською. Головні її заслуги лежали власне в ділянці теорії цінностей та філософських основ гуманітарних наук. Першим її представником був Вільгельм Віндельбанд (1848—1915), професор у Гайдельберзі, відомий передусім як історик філософії, який, проте, взявся також за дослідження особливості гуманітарних наук. З цього предмету опублікував статті «Могтеп ипсі Маіиг§е5е1ге» (1882), видані у збірнику «Ргаїисііеп» 1884 р., а також «СезсНгсНіе ипсі МаіиггеіззепзсНа/ї» (1894). Ідеї Віндельбанда підхопив та широко розвинув його наступник на гайдель-берзькій кафедрі, Генріх Рікерт (1863—1936), у книжці «Оіе Сгепгеп (іег паСиг-т55еп8сНа/{ІісІгеп Ве§гі/5ЬИ<іи炙 (1896—1902), а також скорочено: «Киїїипаіззеп-зсНа/і ипсі Маіиггоіззепзс/га/ї» (1899).

Ніби поєднанням обидвох шкіл — дільтеївської та кантівської — був Ернст Трьольч (1865—1923), спочатку теолог, з 1915 р. професор філософії в Берліні («Нізіогізтиз ипд. зеіпе РгоЬІете», 1922). Але в дослідженнях гуманітарних наук брали участь також представники інших шкіл, зокрема релятивіст Зіммель та

феноменолог Шелер.

Привід для цієї дискусії надали самі гуманітарії, зокрема економіст і соціолог Макс Вебер, професор у Гайдельберзі та Мюнхені («Сезаттеїіе Аи/-заіге гиг Кеіщіопззогіоіо^іе», 1920—1923), мовознавець Карл Фослер («Розіітізтш ипй. Ісіеаіізтш іп сіег 5ргас1гш85еп8с1га/ї», 1904), а також історики та теоретики мистецтва, такі як Генріх Вьольфлін, професор у Берліні, Мюнхені та Базелі («Кип5і§е5сНісІгїІісНе СгипсІЬе^гіУе», 1921), Вільгельм Ворінґер {«АЬ^тНйоп ипсі Еіп/ііігіип^», 1908) і Макс Дворжак («Киті^езсігісігіе аіз Сеі8(е5§е8с1гіс1гґе», 1924).

Дільтей, Віндельбанд і Рікерт становлять перше покоління дослідників основ гуманітарних наук, а ШпранГер, Трьольч та всі інші належать до наступ¬ного: їх діяльність припадає вже на XX століття, на іншу фазу філософії, репрезентує іншу, пізнішу позицію. Проте щоб не порушувати неперервності розвитку, ми їх розглянемо разом.

2. Ідіографічні науки (Віндельбанд і Рікерт). Віндельбанд майже одно¬часно з Дільтеєм виклав інший погляд на особливість гуманітарних наук: на його думку, вона криється не в їх предметі, а в методі. Найістотніша відмін¬ність між науками полягає в тому, що одні встановлюють закони, інші — факти. Одні говорять про те, що багаторазово повторюється і завжди є одним і тим же, інші — про те, що з'являється лише один раз. Перші 'мають загальний характер, другі — індивідуальний. Одні є, як їх назвав Віндельбанд, номотетичні, другі — [Біографічні. Один і той же предмет може бути науково опрацьований обидвома способами: напр., систематика рослин діє щодо органіч¬ної природи номотетично, а теорія десценденції — ідіографічно. Ця методична різниця є суттєвою, бо з неї випливають подальші. Та наука, котра встановлює загальні закони, є більш абстрактною, та ж, котра встановлює індивідуальні факти, — більш конкретна, у тій є більше конструкції, у цій — дійсності.