1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

Ще однією оригінальною концепцією, що сформувалась у рамках філософської антропології, є релігійна. В ній відтворюються та роз¬виваються шелерівські уявлення про "об'єктивність" людського духу, про його здатність до неупередженого ставлення до світу. На думку Шелера, людині властива деяка природжена прихильність, любовне ставлення до речей, до інших людей, яку неможливо вивести з її біо¬фізичної природи. Сутність цього ставлення коріниться у тісному зв'яз¬ку з божественним актом любові або з деякою загальною основою усіх речей, де укорінені і життя, і духовне начало. Отже, вважає Ше¬лер, становлення людини як духовної істоти є одночасно втіленням, здійсненням божественного в людині.

Інший представник релігійної антропології Хенгстенберг розгля¬дав людину як істоту, відкриту для "ніщо" і для нескінченності. Звід¬си випливають, на його думку, три основні способи поведінки: об'єк¬тивний, необ'єктивний, утилітарний. Людина вільна в прийнятті рі¬шення на користь одного з цих способів, але, будучи змушеною прий'-мати рішення, вона одночасно примушується і стосовно свободи. В своїх міркуваннях про людину, її еволюцію Хенгстенберг ставить пе¬ред собою завдання об'єднати еволюцію і вчення про релігійне ство¬рення світу.

Представники релігійної антропології стали на позиції ірраціона¬лізму, заявили про непізнаваність людини, протиставили аналізові її соціальної сутності пошук її споконвічної природи, яка розкриваєть¬ся в "життєвому світі" людини, непідвладному розуму та цілеспрямо¬ваному впливу.

І, нарешті, четверта концепція філософської антропології — філо¬софсько-педагогічна — значною мірою представлена вченням О.Ф.Боль-нова. Він прагне осягнути людське життя з огляду на саме життя, виключаючи усі зовнішні зв'язки та відносини. Екзистенціалізм, на думку Больнова, виникає саме в період переоцінки цінностей, коли все ставиться під сумнів і опору можна знайти лише в самому собі;

Вихід із кризи він вбачає у відновленні зв'язків із зовнішньою реаль¬ністю. Такою реальністю виступають передусім інші люди, людське суспільство зі своїми установами, сили духовного світу. Для того щоб жити, людина має визначити свою міру життя, яка є індивідуальною для кожної людини. Ця стала величина виступає критерієм людсько¬го існування. Больнов вважає, що вданий час людяності загрожують три основні фактори: нестримне прагнення до успіху, розчинення окремого у масовому, деградація людини і перетворення її на про¬стий об'єкт. При цьому останнє здійснюється в тоталітарних систе¬мах або в системах, що маніпулюють думкою. Тому важливим завдан¬ням є виховання в особі здібностей і здатності до самостійного мірку¬вання та судження. Суттєвими рисами людяності, на думку Больно¬ва, є співчуття, доброта, справедливість і терпимість. Для того, щоб врятувати людяність, необхідно зберегти такі риси. Це — мета істо¬ричного процесу.

Отже, представники філософської антропології, розробляючи свої вчення, полемізуючи з іншими течіями, наголошують на необхідності осягнення природи буття і перш за все людського буття. Проте, як правило, антропологічна цілісність людини розглядається поза її прак¬тичними відносинами з природою та історичною реальністю.

У наш час найбільш ірраціоналістичними течіями, що абсолюти¬зують зміст нерозумових змін психіки людини, слід визнати деякі напрямки екзистенціалізму (неоніцшеанського вчення "нових філо¬софів" у Франції), франкфуртську школу, герменевтику. Ірраціона¬лізм філософсько-історичних побудов у західній філософії виявляєть¬ся вже в самому запереченні об'єктивних законів історичного прогре¬су і в утвердженні пріоритету випадкового і виключно індивідуально¬го в історії.

Висновок.

Основним ідейно-теоретичним джерелом філолофсько-релігійної антропології з'явилася творчість основоположників німецької філософії антропології Гельмута Плеснера й Арнольда Гелена.Плеснер прагне до всебічного охоплення феноменів людського існування, підкреслюючи, що якщо філософська антропологія хоче осягти людини у всій його повноті і хоче бути адекватної досвіду його існування, то вона не повинна обмежуватися людиною тільки як особистістю, як суб'єктом духовної творчості і моральної відповідальності. Їй варто розглянути природну сферу, що розташовується на одному рівні з особистісним життям.

У методологічному відношенні філолофсько-антропологічна думка Плеснера прагне до виявлення базисної структури людини за допомогою аналізу феноменів його існування (насамперед у космологічній перспективі, тобто в ряді рослина - тварина - людин), а потім рухається знову до феноменів з метою їхнього обґрунтування на основі виявленої базисної структури. Пояснений аналіз форм органічного життя дозволив Плеснеру вказати як базисну структуру існування людини ексцентричну позиціональність . На її основі в концепції Плеснера порозуміваються найважливіші моменти відносини людини до світу.