1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

Марбурзька школа була спершу табором кантіанців. Її зачинателя Когена кантіанець Лянґе вибрав собі як наступника на кафедрі. І до 60 року життя Коген видавав тільки книжки про Канта. Однак поступово перейшов до власної концепції, а саме до вкрай раціоналістичного ідеалізму, у переконанні, гг Зрештою, що розвиває Канта згідно з його найглибшими інтенціями. За ним пішов Наторп, також професор філософії в Марбурзі, а за ними двома — ціла "марбурзька школа",

ПОПЕРЕДНИКИ. Коген і Наторп хотіли йти шляхом Канта, але також шляхом Платона, твердячи, що це той самий шлях. Канта інтерпретували в дусі Платона, а Платона — в дусі Канта, так що між поглядами цих двох мислителів не залишилось майже ніякої різниці. І сконструювали такого Платона й такого Канта, які філософам досі й не снилися. Свою власну генеалогію подавали так: Парменід, Платон, Декарт, Ляйбніц, Кант. Вважали, що філософія всіх цих мислителів була в принципі ідентичною. Властиво найбільше їм відповідав Парменід. Платон і Кант також, але у специфічному розумінні. А вже у Ляйбніца та Декарта бачили повний вихід із колії. Крім цієї великої лінії бачили лише помилки. Бачили їх по обидва боки цієї лінії, як в емпіризмі, так і в метафізиці. Засуджували також тих післякантівських ідеалістів за те, що були метафізиками, хоча по суті справи самі пройшли подібну еволюцію.

ЗАЧИНАТЕЛІ. Герман Коген (1842—1918) викладав у Марбурзі філософію протягом 40 літ (1872—1912). У філософії відрізняв три частини: теорію пізнання (тобто логіку), етику та естетику. Займаючись початкове виключно Кантом, оприлюднив про нього, за цим поділом, три книжки: «Kants Theorie der Erfahrung» (1871), 2 вид. значно змінене (1885), «Kants Begriindung der Ethik» (1877), «Kants Begmndung der Asthetik» (1885). А потім — уже в XX віці — ті самі три розділи опрацював по-своєму: «Logik der reinen Erkenntniss» (1902), «Ethik der reinen Willens» (1904), «Asthetik des reinen Gefuhls» (1912), Оригінальність і високий стиль думки поєднував із непоступливістю та без¬оглядністю. Свою філософію, мало релігійну за змістом, трактував як релігійну місію. З роками щораз більше писав і говорив у стилі пророків, виражаючись у туманний і загадковий спосіб. У пізнішому віці, майже зовсім глухий і незрячий, уперто розвивав свою філософію, не дбаючи про зв'язки із видимим та чуваним світом.Пауль Наторп (1854—1924), філософ і класичний філолог за освітою, викладав філософію в Марбурзі з 1885 p. Спершу учень позитивіста Лааса, потім повністю приєднався до поглядів Когена. Надав їм яснішого і простішого стилю викладу, не чинячи їх зрештою яснішими за змістом. На противагу до безоглядного та непримиренного Когена, який засуджував усю сучасну філо¬софію і жив у цілковитому відособленні, намагався знайти пов'язання зі сучасними течіями філософії та результатами науки, щоб зінтерпретувати їх в дусі марбурзької школи. Так він зробив зокрема з теорією природознавства (в «Grundlagen der exakten Wissenschaften», 1910) і з психологією («Allgemeine Psychologies', I, 1912). Багато займався історією: розвиваючи задум Когена, дав однаково оригінальну, як і поборювану інтерпретацію платонівської науки про ідеї (в книжці «Platos Ideenlehre^, 1903). Працював також над етичними пробле-

мами, надаючи їм суспільного і виховного забарвлення («Sozialpddagogik», 1899). Ерудицією, працьовитістю, педантичною систематичністю доповнював великі нариси філософії Когена. В політиці, так само як той, був прихиль¬ником соціалізму, але обидва як кантіанці та вороги матеріалізму з ученням Маркса солідаризувалися тільки в суспільних питаннях, а не у філософських.

ПОГЛЯДИ. 1. Кантіанство. Основні думки кантіанства можна подати у трьох пунктах: 1) пізнання виростає з двох коренів, з чуттів і думки; обидва необхідні, взаємодоповнюються та контролюються (всупереч як емпіризмові, що недооцінював думку, так і раціоналізмові, що недооцінював чуття); 2) думка вводить у пізнання чинник усезагальності, але також суб'єктивності; 3) внаслідок цього пізнаємо лише явища (всупереч метафізикам), але поза явища¬ми існує непізнаване буття (всупереч суб'єктивним ідеалістам).

Це було кантіанство, принаймні його вважали таким у добі його найбіль¬шого розквіту в XIX віці. Марбурзька школа від цього почала, але потім у всіх пунктах відійшла, твердячи, що кантіанство треба або інакше розуміти, або видозмінити.

2. Раціоналізм проти емпіризму. Філософів усіх часів чи не найбільше розділяє те, в чому вони бачать достовірність: одні вірять тільки фактам, другі тільки почуттю необхідності. Перші створили емпіризм, другі — раціоналізм. Особливу позицію займав Кант: не довіряв ані самим фактам, ані самому почуттю необхідності, зате довіряв їм, коли поєднуються між собою. Це дало початок його особливій "критичній" філософії. Натомість засновники марбурзької школи до фактів не мали жодної довіри, оскільки факти знаємо тільки через чуттєві дані, котрі є лише суб'єктивними реакціями і не дають жодної підстави для об'єктивного знання.

При такій орієнтації засновники марбурзької школи мусили бути против¬никами емпіризму. Дані чуттів не лише не є джерелом пізнання (як хоче емпіризм), але нічим не спричинюються до пізнання, не мають для нього жодного значення. Значення мають єдино чуттєві необхідності. Ними виключно й керується точна наука, не зберігаючи нічого з чуттєвих даних. В емпіризмі марбурзька школа бачила найбільшу з помилок, а його ініціаторів — Локка і Юма — звинуватила в тому, що занапастили філософію.