1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

Зовсім не всі поняття є такими конкретними, як вони. Ними не є пере¬дусім поняття "наукові", котрі Кроче протиставляв "філософським": вони є менш конкретними, хоча й менш загальними. До них він зараховував як поняття природознавства, які стосуються тільки певних частин дійсності, так поняття математики, які до дійсності взагалі не стосуються, а тільки опосеред¬ковано є придатними для її вимірювання. Ці поняття Кроче цінував менше, ніж філософські, навіть вважав їх "псевдопоняттями", судив, що їх абстракт¬ність забирає у них пізнавальну цінність, що вони є властиво тільки знаряд¬дями волі та діяння.

Наукові поняття були для нього лише конвенціями та знаряддями, мали цінність радше тільки для економії мислення: в цьому метафізик Кроче (подібно як деякі ідеалістичні англосаксонські метафізики) погоджувався з противниками метафізики, такими як Max, Авенаріус чи прагматисти. Однак принципова різниця полягала ось у чому: вони казали, що раз наукові поняття

є конвенціональними, то тим більше є ними поняття філософські, він же твердив, що з конвенціональності наукових понять зовсім не випливає конвен¬ціональність філософських.

Власне аби показати абсолютність інтуїції і чистих філософських понять, Кроче тим більше наголошував на конвенціональності понять наукових. Аби показати значущість філософії, підкреслював обмежену пізнавальну цінність науки. Природничі й математичні теорії були для нього тільки заходами практичної природи, і лише філософія, яка оперує інтуїціями та чистими поняттями, дає істинне знання. Незважаючи на значні розбіжності, які їх розділяли, був у цьому схожий на Берґсона. Ніколи протиставлення наук і філософії не було радикальнішим. Наука не була для Кроче навіть зачатком філософії, як для Геґеля. Адже філософія має зовсім іншу природу, ніж наука і нічого з науки використати не може. Ніколи опозиція проти позитивізму і сцієнтизму не була настільки далекосяжною.

3. Економіка — царина корисності, етика — царина моралі. Другою великою формою духовного життя було для Кроче життя практичне. Його можна розглядати тільки на другому місці після життя теоретичного, бо практика передбачає теорію, без неї є неможлива. Передбачає знання, причому однаково як інтуїтивне, так і поняттєве. Але сама не є вже справою знання. Це справа волі. Подібно як теоретичне життя, так само й практичне розпа¬дається на дві великі частини: в одній служить корисності і становить царину економіки, в другій служить моралі і становить царину етики.

Економіка займає в практичному житті таке місце, як естетика в теоретич¬ному, а етика таке, як у теоретичному логіка. Як у двох частинах теоретичного життя протистоять елементи індивідуальні та всезагальні, так діється і в житті практичному, бо економіка прагне до індивідуальних цілей, а етика — до всезагальних. І як дві частини теоретичного життя не дорівнюють одна другій, становлять ієрархію, так також і дві частини життя практичного: етика закла¬дає економіку і послуговується нею, так само як логіка естетикою, черпає з неї, але прагне до вищих цілей. Корисність без моралі можлива, але немає вчинків морально цінних, котрі не були б також корисними.

4. Історія філософії. Кроче не дуже займався пошуками основ, обгрунту¬ванням ідеалізму: те, що дух є єдиним істинним буттям, для нього було власне справою очевидною, яка не вимагає доведення. Натомість усі свої зусилля вклав у розбудову своєї системи ідеалізму, своєї "філософії духу", як її називав. Розбудував її в чотирьох напрямках. Ці напрямки визначалися чотир¬ма провідними ідеями: краса, істина, корисність і моральність. Вони не є протилежностями і не є членами діалектичного процесу, як у Геґеля. Кожна панує над автономною цариною духовної дійсності. Однак творять поступ:

інтелект розвиває інтуїцію, етика — економіку.

Філософія охоплює всі ці царини. Глибиною та широтою своїх намірів вона близька до релігії. Релігія є недосконалою, мітологічною філософією, філософія удосконалює релігію. Обидві мають одне й те ж кінцеве завдання: створити концепцію дійсності й життя, котра дасть задоволення інтелектові й серцю. Тому-то філософія може й повинна перебувати в зв'язку з релігією, так само

як не повинна перебувати в зв'язку з наукою. З цього погляду Кроче був у різкій протилежності до більшості сучасних йому течій.Свого змісту філософія не черпає ані зі спостережень життя, ані з конкрет¬них наук. Черпає його зі самої себе, зокрема з власної історії, адже в історії знаходить вираження уся дотеперішня діяльність розуму. Вірний з цього погляду учень Геґеля, Кроче був переконаний, що філософія висловлюється лише в історії філософії і що уся істина не міститься у жодній окремій філософії, а тільки в історії філософії. Тому вона є вінцем усієї філософії. Осягає шукану філософами повну й остаточну істину.