1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

З іншого боку, герменевтика розглядається як гечія сучасної фі¬лософії, основними представниками якої є Х.-Г.Гадчмер (нар.1900), К.Апель (нар.1922), П.Рікьор (нар.1913) та ін. Необхідно розрізняти філософіську герменевтику і традиційну, яка орієнтована на іманент¬не розуміння тексту на відміну від його історико-генетичного пояс¬нення.

Філософська герменевтика значною мірою є продуктом XX ст. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Дільтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знан¬ня. Можливість трансформації герменевтики у філософію була закла¬дена феноменологією Гуссерля, і його внесок у цей процес є подвій¬ним. З одного боку, саме пізня феноменологія з її критикою об'єкти¬візму породжує герменевтичну проблему не тільки опосередковано, а й безпосередньо, оскільки вона порушує питання про тс, як дільте-євський метод може бути об'єктивним і в науках про природу. З іншого, пізня феноменологія спрямовує свою критику об'єктивізму в об'єк¬тивне русло, а саме до онтології розуміння: ця нова проблематика є темою життєвого світу, тобто зникає стара проблема суб'єкт-об'єк¬тного відношення. Свідомість постає у феноменології як поле зна¬чень і смисл слів, тим самим відкривається можливість інтерпретації, а, отже, і герменевтики. Такий поворот до герменевтичної феномено¬логії мав вирішальне значення для становлення герменевтики як фі¬лософської дотритни. Основним її питанням стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Звідси випливають три основні моменти, які дають змогу зрозуміти герменевтику як філософську течію: 1) герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію; 2) спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої і без-передумовної; 3) принцип рефлексії обмежується принципом інтер¬претації.Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтоло¬гічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. Він не зводить гер¬меневтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмис¬ленням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людсь¬кого буття, знання про світ і буття в ньому.

Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор — гносеологічний. Будь-яке розумін¬ня, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під симво¬лом Рікьор розуміє будь-яку структуру значень, де один смисл є пря¬мим, первинним, а інший — непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації сим¬волів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культур¬них текстів як об'єкта інтерпретації.

Філософська герменевтика виконує не лише методологічну функ¬цію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в "метагерме-невтиці" німецького філософа Ю.Хабермаса (нар. 1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільстві, крім культурної сфери життя, є ще й економічна, соціальна, політич¬на. Хабермас робить висновок, що необхідно коригувати герменевти¬ку, і пропонує теорію комунікативної дії. Головним методом комуні¬кації, з його точки зору, є мова. В результаті комунікативної поведін¬ки, вважає Хабермас, складається опосередковане, нормативне сере¬довище, стійкі міжособистісні відносини, стійкі особистісні структу¬ри тощо. Теорія комунікативної дії — це один із аспектів соціальної філософії.

Якщо говорити про герменевтику в цілому як про філософську концепцію, слід підкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбниці філософської думки: 1) відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства тощо; 2) дається метод аналізу культурних явищ; 3) визначається поворот до загальнолюдських цін¬ностей.

Людство як цілісність, включаючи й найбільш розвинуті, благо¬получні країни, сьогодні зіткнулось із проблемами і конфліктами, прийнятне для усіх вирішення яких поки що ніхто неспроможний запропонувати, — це доля технологічної цивілізації, драма сучасного гуманізму, взаємовідношення суспільства і природи, екологічні про¬блеми та ін. І не випадково, що саме в XX ст. з'являються нові філо-софські течії, які намагаються теоретично (а іноді й практично) вирі¬шити деякі з цих проблем. Це насамперед філософія глобальних про¬блем (А.Печчеї, А.Кінг, Л.Браун, Д.Форрестер та ін.). Основною про¬блемою, яку висунула і намагається вирішити ця течія, є пошук шля¬хів об'єднання, щоб світ як сукупність глобальних зв'язків трансфор¬мувався у світ як єдине ціле. Філософія глобальних проблем апелює до становлення глобальної свідомості як вирішального суб'єктивного фактора майбутнього світового розвитку. Глобальна свідомість має здійснити перехід від національних амбіцій і геополітичних домагань до цінностей транснаціональних і гуманістичних.

4.Філософська антропологія критичний раціоналізм. Франкфуртська школа про людину, та історію суспільства (Плешер, Шелер. Гелен, Поппер. Адорно, Хабермас та інші).