1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

ЗІСТАВЛЕННЯ. Ідеалізм Кроче займав серед ідеалістичних систем окреме місце. Різнився навіть від Геґеля, хоч із нього починав і поділяв із ним еволюційне розуміння буття. Всупереч Геґелеві, зміни буття неможливо охопити загальною формулою; всупереч Геґелеві, буття є одиничним і конкретним;

всупереч Геґелеві, найкраще його можна охопити інтуїцією, а не поняттям. Історизм, конкретизм, інтуїтивізм, а крім цього експресіонізм і естетизм — такими були властивості філософії Кроче, які робили з неї типову філософію XX віку. Були у цій філософії елементи позитивізму: з усіх ідеалізмів, що їх породили XIX і XX ст., цей був без сумніву найбільш позитивістський. Наголошував факти — тільки й того, що більше естетичні, ніж природничі.

Оригінальність філософії Кроче містилась в естетиці і полягала в ототож¬ненні того, що кожен схильний розрізняти: для Кроче мистецтво було інтуї¬цією, інтуїція ліризмом, ліризм експресією, експресія красою. А по-друге, полягала в тому, що на естетиці мало спиратись пізнання буття.

КРИТИКА. Оригінальність Кроче була таким чином оплачена дорогою ціною, а саме ототожненням того, що має тільки часткову подібність. Не кожна краса є мистецтвом, не кожна інтуїція експресією, не кожна експресія красою, і мистецтво є не тільки інтуїцією, але також формуванням матеріалу. Ці ототожнення були можливі тільки внаслідок неточності вживаних Кроче по¬нять. Так само тільки з двозначності понять могла виникнути його теза про основну роль естетики для пізнання. Це правда, що джерелом пізнання є конкретні сприйняття, але вони становлять лише одне із значень інтуїції, власне те, котре має найменше відношення до мистецтва.

КРОЧЕ ТА ДЖЕНТІЛЕ. Прізвища ці постійно зустрічаються поряд. Справ¬ді, спершу вони працювали разом. Справді, обидва були представниками італійського ідеалізму. Однак їхні погляди є різними, і тільки дуже широке розуміння поняття "ідеалізм" дозволяє вмістити їх в одну групу мислителів. І

не менш по-різному склалися їхні життєві долі та вплив, який вони справили на долю філософії.

Джованні Джентіле (1875—1944) з 1903 p. протягом 40 літ був впливовим університетським професором. Основною його роботою була «Teoria generate dello spirito come atto puro» (1916). Разом із Кроче видавав часопис "La Critica", а потім сам з 1920 по 1943 рік "Giornale Critico Delia Filosofia Italiana".

04 П

Політикою займався менше, ніж Кроче, але тут їхні дороги розійшлися: він став таким же прихильником фашизму, як Кроче його противником. Коли Кроче був у неласці, той був усевладним міністром освіти та проводив фашис¬тську реформу шкільництва. Цими реформами та теоретичними роботами зі сфери педагогіки філософія ідеалізму Джентіле безпосередньо впливала на італійське життя. У кризовий момент війни він був головою Великої Фашист¬ської Ради. Зате після перевороту, у той самий час, коли Кроче знову увійшов до кабінету міністрів, Джентіле був застрелений на вулиці у Флоренції.

У поглядах Джентіле ще більш суттєву роль, ніж ідеалізм, відігравав актуалізм. Дух був для нього дійсністю, але тільки як акт, а не субстанція. Існують єдино духовні акти, нічого більше: "немає духу поза його проявами". Актуалізм з'являвся у багатьох європейських філософіях XX віку, але в жодній не був такий радикальний, як у Джентіле. Цим Джентіле віддалявся також і від Гегеля, хоча й звертався до нього і часто вважався гегельянцем.

Якщо дух є актом, то є процесом, не є нічим сталим, не є відразу тим, чим може бути, а стає цим поступово. Це переконання вже відділяло ідеалізм Джентіле від ідеалізму Платона з його вічними ідеями.

Процесуальне, динамічне розуміння дійсності Джентіле стосував до науки і всієї культури. Важливим для нього було саме мислення й творення, а не їх результати. Важливими були проблеми, а не розв'язки. "Кожна книжка — це дорога, а не пункт призначення; вона хоче бути життям, а не смертю".ВПЛИВ. Кроче та Джентіле півстоліття працювали в ділянці філософії й обидва знайшли відгомін. Але це був різний відгомін. Кроче тільки писав, а Джентіле також і викладав, мав ближчий стосунок до молоді. Той отримав незрівнянно більшу славу за кордонами Італії, в Англії, у Німеччині, цей же залишився філософом суто італійським. Кроче займався філософією лише частково, а більше історією та літературою, завдяки чому впливав на загальну культуру Італії, а у філософії головно на естетику. І хоча погляди Джентіле були менш оригінальні та нові, хоча писав він абстрактно й незрозуміле, однак він більше впливав на філософію, принаймні на італійську.