1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

ПОПЕРЕДНИКИ. Джерелом англійського ідеалізму вважається німецький

ідеалізм, головним чином гегелівський, тому англійський ідеалістичний рух відомий під назвою "англогегельянського руху". Однак це має слушність лише почасти. Колридж і Карлайл, перші ідеалісти в Англії XIX століття, виросли просто з романтизму своєї країни: з ентузіазмом сприймали німців, бо ті відповідали їхньому романтичному смакові, але знали їх настільки мало, що не дуже й відрізняли Геґеля від Канта. Американці ж німців не читали взагалі, знали їх тільки із коментарів Колриджа та Карлайла. Стірлінґ і Ґрін були захоплені Геґелем; Стірлінґ очікував, що "те, що сказав Геґель, для наступних століть буде останнім словом у всіх великих справах, задля яких живе люд¬ство". Однак англогеґельянці небагато зберегли від Геґеля, оскільки відкинули із нього власне те, що було його оригінальним задумом: панлогічний, діалек¬тичний розвиток системи. Е. Сет, який почав від звеличування Геґеля, швидко перейшов до його критики. Бредлі називав гегельянство "балетом безкровних категорій". На ідеалізм Вода більший вплив виявив Берклі та теологи, ніж Геґель: це було природно, бо філософія в Англії здавна була якщо не емпі-ристською, то богословською. Але на ідеалізм англійців з кінця XIX ст. впливав також сам Платон. Посередником у цьому був чудовий оксфордський філолог Б. Джовет, рю/езог ге^іиз грецької мови в 1855—1893 рр., перекладач Платона. Більшість англійських і американських прихильників ідеалізму пере¬творила його у спіритуалізм, у персоналістську, монадологічну та теїстичну філософію, а також, вірна національній традиції, а не Геґелеві, намагалась зберегти зв'язок ідеалістичної метафізики з досвідом.

ПОГЛЯДИ. 1. Форми ідеалізму. А. Назва "ідеалізм" давалась різним поглядам, але насамперед сформульованому Берклі: все, що розум сприймає, має ту ж саму природу, що й він сам. Що має відмінну від розумової природу, того не можемо осягнути, й немає даних стверджувати, що воно існує.

Цей погляд є певною інтерпретацією сприйнятого світу: це протилежність іншої теорії, а саме реалізму, котрий твердить, що в актах сприйняття розум схоплює щось відмінне від самого себе, щось, що не має розумової природи. Ці дві теорії з'являються як результати епістемологічного аналізу і становлять дві принципові можливості теорії пізнання.

Б. Проте існує інший погляд, що так само називається ідеалізмом. Погляд цей, що виступав у Платона, Геґеля чи Шеллінґа, також твердить, що буття має розумову природу, але застерігає, що це стосується тільки істинного буття, і продовжує, що сприйманий світ не є істинним буттям, а тільки явищем, істинне ж буття існує поза сприйняттями, поза явищами. Воно складається з ідей — або незмінних, як у Платона, або таких, що розвиваються, як у Геґеля, але завжди абсолютних, на противагу до відносних явищ.

Цей погляд, що приписує собі здатність розпізнавання істинного буття, є метафізичним, протилежним стосовно іншої метафізичної теорії, а саме нату¬ралізму, найбільш виразною формою котрого є матеріалізм. Існують лише ідеї, а природа є тільки їх явищем, говорить один; існує лише природа, а ідеї є фікціями, говорить другий. Це дві принципові можливості метафізики.В добі позитивізму ідеалізм першого типу, тобто епістемологічний, був поширеним поглядом, що органічно пов'язувався із позитивізмом. А от метафі¬зичний, платонівський чи геґелівський ідеалізм був протилежністю всіх най¬глибших тодішніх переконань. Карлайл чи Емерсон могли його попередньо проповідувати, але самі не належали до наукової філософії. Натомість намаган¬ня Ґріна впроваджувати його в оксфордському вченому середовищі після років найбільших тріумфів Мілла було чимось цілковито несподіваним.

2. Джерела ідеалізму. Метафізичний ідеалізм має за своєю природою інші джерела та аргументи, ніж епістемологічний. Ґрін посилався на теорію Канта, що те, що називаємо дійсністю, при аналізі виявляється конструкцією розуму. Інші англосаксонські ідеалісти послуговувались переважно двома аргументами:

найперше, що світ становить тісну цілість, тоді як матерія завжди розпадається на частини, тому світ не може у своїй основі бути матеріальним. А по-друге, у світі присутня спонтанна активність, свобода, творчість, а це є властивості духу.

Однак ідеалісти багато разів самі визнавали, що до своїх доктрин дійшли не лише завдяки чистому розумуванню, але також завдяки міркуванням про людські потреби й прагнення. Передусім потреби й прагнення моральної природи вимагають, щоб добро та краса запанували в світі. При цьому судили, що натуралізм не дає підстави протиставляти добро і зло, красу та потвор¬ність. Тому робили висновок, що моральні потреби вимагають іншої, не нату¬ралістичної, концепції світу.

До ідеалізму філософів схиляли ще й інші потреби. Зокрема потреба тривання, прагнення, щоб існування не закінчувалося зі смертю, а також потреба набуття певності, що в світі існують вічні, досконалі, Божі сили, які