1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

Марбурзька школа поборювала також арістотелізм через те, що за основу бере чуттєві дані. Не тільки не вважала Арістотеля великим філософом, але мала його за шкідливого відступника, котрий зрадив Платона і на довгі віки запровадив філософію на хибний шлях.

Мало того, школа, властиво, закинула кантіанство, в кожному разі "право¬вірне" кантіанство з його двома джерелами пізнання, оскільки визнавала тільки одне. Згідно з кантіанством, думка давала пізнанню форму, а чуття матеріал. Тимчасом для марбурзької школи пізнання було виключно справою думки, отож думка мусить надавати пізнанню матеріал, оскільки чуттєві дані, випад¬кові та суб'єктивні, інформують нас хіба про нас самих, але не про світ. Думка отримує від чуттів тільки подразники, але не матеріал. Вона діє під впливом цих подразників, але своє знання про предмети мусить сконструювати

сама. Це було вже не кантіанство, а чистий раціоналізм. Переконання про виключність і самодостатність думки було ближчим до Фіхте й Геґеля, ніж до Канта.

Марбурзька школа, захищаючи виключність думки та розуму, боролася аж на два фронти. Поборювала не тільки погляд, що пізнання, якщо можна так сказати, є нижче від розуму, але також що пізнання вище від розуму. Інакше кажучи, боролася не тільки з емпіризмом, але також із містицизмом, в якому бачила погляд без жодних підстав, чисте непорозуміння. А до містицизму зараховувала також інтуїтивізм.

3. Апріоризм проти психологізму. Кант твердив, що суб'єкт пізнаючи накидає предметам свої власні форми. Тому знаходить ці форми у всіх пред¬метах; вони повсюдні, але тільки суб'єктивні. Вони вроджені для розуму, інтелект містить їх у собі. Можна зробити висновок, що якби наш інтелект був збудований інакше, то й ці форми були б іншими. Тому очевидно, що це є форми нашої психіки і їх слід розуміти психологічно.Так принаймні інтерпретували Канта кантіанці. Натомість Коген покинув цю психологічну інтерпретацію. Він інтерпретував так: апріорні форми пізнан¬ня, котрі відзначив Кант, не є формами психіки, не є вроджені, інтелект не містить їх у собі, вони не є залежні від будови нашого інтелекту. Це радше форми, якими кожен суб'єкт, кожен інтелект мусить послуговуватись, якщо має пізнавати предмети. Без них пізнання предмету було б неможливим, вони виникають, коли суб'єкт уявляє собі предмет, і не були б іншими, коли б людський інтелект був збудований інакше. Бо інтелект пізнає лише тоді, коли може на це спромогтись. Якщо не може спромогтись, то не може нічого пізнати.

Коген визнавав, що Кант послідовно не дотримався цього розуміння своєї теорії, але воно було його глибшою інтенцією, в кожному разі його властивим філософським здобутком. І якщо сьогоднішня філософія має користати з Канта, то мусить його розуміти саме так, усупереч першим неокантіанцям, які його розуміли психологічно.

Ця інтерпретація мала далекосяжні наслідки, а саме відбирала у філософії Канта її суб'єктивні, релятивістські, антропоморфні риси: те, що людський інтелект трактує явища у певних категоріях, напр., кількості чи причинності, загалом не означає, що забарвлює їх по-своєму. Зовсім навпаки: ці категорії як необхідні умови пізнання предметів є якнайбільш предметними. Тому марбурзька школа заперечувала суб'єктивізм.

4. Трансцендентальний метод проти спекулятивного. Виникає питання, як встановити ці апріорні форми пізнання. Раз вони не є формами психіки, то цього не можна зробити психологічно. Психологічне спостереження тут не допоможе. І марбурзька школа поборювала психологізм.

Але так само не можна, як це робили Фіхте та Геґель, виводити їх апріорно, тому що то вже спекулятивний метод без зв'язку з дійсністю. А якщо йдеться про предметне пізнання, то треба звернутися до дійсності. Як це зробити? Не через чуттєві сприйняття, оскільки вони інформують нас про нашу власну реакцію, а не про дійсність. То що ж інформує нас про неї?

Інформує наука, а саме точна наука. Вона елімінує чуттєві дані і все те, що є суб'єктивною реакцією суб'єкта, залишаючи те, що у досвіді є предметним.

Тут школа залишилась вірною Кантові. Бо істотною рисою кантіанства було, що філософія мусить спиратися на науку, черпати свої узагальнення з неї. Кант говорив, що метод філософії мусить бути "трансцендентальним", і марбурзька школа зробила на цьому найбільший наголос. Розуміли це так, що філософія звертається до "факту науки" і встановлює, якими є необхідні умови цього факту. Це і тільки це є її завданням і способом поступування.

Тут марбурзька школа, що, зрештою, йшла власним шляхом, збігалася з іншими напрямками сучасної думки: спільним для них було звертання до конкретних наук. Так само поступали не тільки ранні кантіанці, але також позитивісти та нові матеріалісти. Однак при всіх подібностях між ними були принципові відмінності, а саме: марбурзька школа зверталася не до всіх наук, а тільки до тих, котрі вважала "найдосконалішими — до математики та матема¬тичного природознавства, оскільки інші науки не позбулися повсякденного, чуттєвого, суб'єктивного бачення світу. Результати цього обмеження не могли не виявитися; школа зверталася до абстрактних наук і витворила абстрактну картину світу, зовсім відмінну від тої, яку витворили "сцієнтисти", хоча ті