1.Неокантіантство і пізнання суспільних явищ (Лібман, Ланге, ітд). Марбурзька школа (Кожен, Натовп, Кассірер) про пізнання. Баденська школа (Ріккерт, Віндельбанд) про розвиток суспільства і передбачення історії.

Філософська антропологія в широкому значенні - це філософське вчення про природу і сутність людини Але в даному випадку філо¬софська антропологія розглядається як течія західної філософії XX ст (переважно німецької), що виникла в 20-х роках як прояв загальною "антропологічного перевороту", що відбувався в першій чверті нашо¬го сторіччя в західноєвропейській філософії Основними представни¬ками цієї течи с М Шелер (1874—1928), Г Плесне? (1892—1985), А Ге-лен (1904—1976), EPomxah.ep{ 1888—1965), Н Е Хенгстенберг (нар 1904), ОД Больїюв (нар 1903)

Ідейними джерепами філософської антрополош були філософія німецького романтизму та "філософія життя" Для методологічного обгрун гування і безпосереднього аналізу різноманітних проявів людсь¬кої суі носії предсгавники філософської антропології широко засто¬совують деякі принципи трансцендентал.зму Канта та неокантіанст-ва, трансцендентальної феноменології Гуссерля та трансценденталь¬ної аналітики людського буття ХайдеггераПредставники філософської антропології трактують її як науку про метафізичне походження людини, про п фізичне, психічне, ду¬ховне начала в свіп, про ті сили і генденц і, які рухають нею і які вона приводить у рух Спеціальні науки про людину, навіть у їх єдності, на думку Шелера, не дають чіткого уявлення про сутність людини, не прояснюю і ь її За цих умов завдання філософської антропології полягає в тому, щоб чітко показати, яким чином із основної сгруктури людсь¬кого буття випливають усі специфічні монополії, звершення й справи людини мова, совість, інструмент й, зброя, ідеї справедливого й не¬справедливого, держава, керівництво, мистецтво, міф, релігія, наука, історичність та суспільність Філософська антрополопя мас

об'єднати конкретно-наукове, предметне вивчення різноманітних сто¬рін і сфер людського буття з цілісним філософським його осягнен¬ням, тобто шляхом об'єктивного осмислення та використання нового наукового знання відновити цілісний філософський образ людини. Отже, центральним питанням цієї філософської течії є питання про сутність людини. Німецький філософ Г.Плеснер підкреслював, що це питання (про сутність людини) можна розгорнути в двох напрямах:

горизонтально, тобто в напрямі, який визначається пошуками люди¬ною її зв'язків із світом, в її діяннях та стражданнях; і вертикально, тобто в напрямі, що виникає внаслідок її природного становища в світі як організму в ряд організмів. Можна сподіватись на цілісне охоплення обома цими напрямами людини як суб'єкт-об'єкта приро¬ди, не розділяючи її в штучних абстракціях.

Об'єднуючим началом філософської антропології, як бачимо, є проблема людини. Проте, в цьому принципово єдиному цілісному філософському напрямку співіснують відносно самостійні антропо¬логічні концепції: 1) біологічна (Гелен, Портман); 2) культурологічна (Ротхакер, Ландман); 3) релігійна (Шелер, Хенгстенберг); ^педагогіч¬на (Больнов). Практично всі вони виходять із основної тези Шелера про принципову протилежність людини і тварини. Якщо тварина од-вічно і всебічно залежить від природних потягів та прив'язана до кон¬кретного середовища, умов свого життя, то людина є вільною, неза¬лежною істотою, поведінка якої строго і однозначно не зумовлюється природною доцільністю, що дає їй можливість ставитись до предмета своєї творчості з певною поміркованістю.

Згідно з біологічною концепцією людина є "біологічно недо¬статньою" істотою, оскільки їй не вистачає інстинктів. Вона "не за¬вершена" і "не закріплена" у тваринно-біологічній організації, а тому і не має можливості вести виключно природне існування. Людина віддана сама собі і тому змушена шукати відмінні від тваринних засо¬би відтворення свого життя. Гелен вважав, що історія, суспільство та його установи — це форми доповнення біологічної недостатності людини, які реалізують її напівінстинктивні спрямування. Гелен за¬перечує положення про історичний характер процесу руйнування системи інстинктів у людини, вважаючи цей процес одвічною і орга¬нічною характеристикою людської природи. Він намагався довести, що саме в антисуспільній та протиприродній поведінці людини і ут¬верджується її родова сутність. І далі він робить висновок, що станов¬лення цієї сутності розриває зв'язок із природними передумовами антропосоціогенезу.

Інший представник філософської антропології — Плеснер вва¬жає, що для пояснення людини не може бути використане таке по¬няття, як "біологічно недостатня істота". Тим самим він констатує обмеженість біологічної концепції і пропонує своє бачення сутності

людини. Природу людини Плеснер визначає на основі аналізу біофі¬зичних аспектів її існування та даних науки про дух і культуру. Застосо¬вуючи методологічні принципи Плеснера, філософська антропологія в цілому висуває вимогу побудови концепцій, вільних від засилля і емпіричних, чисто апріорних підходів, від необгрунтованих метафізич¬них тлумачень людської природи. Значною мірою це знайшло відобра¬ження в культурологічній концепції сучасної філософської антропо¬логії. Основний представник цієї течії німецький філософ Е.Ротхакер розробляв концепцію людини під впливом ідеї історичної обумовле¬ності пізнання, теорії наук продух. Він намагався пояснити людину в усій її цілісності, висунути таку трактовку її природи, в якій емпірич¬на предметність і духовна суб'єктивність були б органічно поєднані. Завдання, за Ротхакером, полягає в подоланні абсолютизації як пред¬метності, так і духовності людини, у розгляді її як живої і творчої історичної особистості. Остання, на його думку, має три складові: по-перше, тваринне життя людини; по-друге, визначене пориваннями та почуттями Воно; по-третє, мисляче і самоусвідомлене "Я".Основну увагу Ротхакер приділяв позитивному визначенню сво¬боди людини, її відкритості світу, її діяльної активності. Людина у нього є творцем і носієм культури. А культура розглядається як спе¬цифічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації у світі. Погоджуючись із загальною для філософської антропології характеристикою людини як істоти, що сприймає зовнішній світ із певної дистанції, Ротхакер заперечує, що людина внаслідок своєї відкритості світові не має на¬вколишнього середовища, середовища проживання. Цю проблему він вирішує таким чином: конкретно-історичні культури відрізняються відповідно до їхніх вимірів відбірковістю, тобто кожна має певний "культурний поріг", який пропускає лише те, що може мати значен¬ня для власного стилю життя індивіда. Людина, на його думку, має світ, який в результаті її діяльності лише тоді звужується до певного "середовища проживання", коли із загального світового цілого ви-членовуються певні "духовні ландшафти".