філософія як форма суспільної свідомості

Существуют различные критерии определения цивилизаций: по технико–экономическим параметрам, исходя из критериев духа и стиля, ментальности, этноса, массового коллективного сознания, мировоззрения, культурного географического ареала и т.д.

Цивилизация – это собственно-социальная организация общественной жизни и культуры,

характеризующаяся всеобщей связью индивидов или первичных, т.е. базисных общностей в целях воспроизводства общественных богатств.

Британский философ Тойнби в 12-томном труде «Исследование истории» рассматривает цивилизацию в форме культурно-исторической монадологии, т.е. на основе представления о самозамкнутых дискретных единицах, на которые распадается человечество икоторые он называет цивилизациями. Это представление Тойнби сложилось под влиянием немецкого философа Шпенглера. Различие в теориях Тойнби и Шпенглера в том, что Тойнби наряду с естественной необходимостью признает за человеком способность к самоопределению. А динамику цивилизации определяет законом вызова и ответа, согласно которому каждый шаг вперед связан с адекватным ответом на вызов истории. Адекватный ответ – заслуга творческого меньшинства, которое властвует сначала в силу своего авторитета, а затем превращается в господствующее меньшинство.

Возникнове6ние цивилизации, ее рост, надлом, упадок, разложение связаны со способностью или неспособностью творческого меньшинства найти адекватный ответ на вызов истории.

(из практики)Цивилизационный подход. Сторонники цивилизационного подхода в основу развития ставят не экономику и технику, а социокультурные особенности. Родоначальником этого подхода считается Маркс. Вебер – автор работы “Протестантская этика и дух капитализма”. В исламе, как в особой цивилизации, более ясно и чётко отношение к деньгам не одобряется. Наиболее известная классификация принадлежит Арнольду Тойнби. Он различает 5 культур – Западно-христианская культура, православно-христианская, исламская, индуистская и дальневосточная (конфуцианская). Цивилизационный подход также очень многое объясняет в человеческой истории. Примеры современности: боснийский конфликт. Различий между сербами и хорватами в языке меньше, чем различия в русском и украинском. А боснийские мусульмане по национальности являются сербами. До сих пор ведутся споры о месте России: принадлежим ли мы к православной культуре или мы особая цивилизация.

Есть градация на две цивилизации: Запад и Восток. По Чаадаеву: мы первая азиатская цивилизация, которая столкнулась с Западом и начала преобразовываться. Славянофилы полагают, что мы уникальная культура, совмещающая в себе достоинства, как Запада, так и востока.

70. ДЖЕРЕЛА, РУШІЙНІ СИЛИ ТА СУБ”ЄКТИ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Во¬ни породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний, так і негативний) на хід історії. Існують два хибні під¬ходи до природи історичного процесу – фаталізм та волюнтаризм.

Фаталізм – це філософські погляди, які стверджують, що істо¬ричний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток. Волюнтаризм – це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи.

Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створен ні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Рушійними силами рево¬люції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів – партії.

Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспіль¬ного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загального соці¬ологічного закону – закону відповідності виробничих відносин ха¬рактеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.

Рушійною силою розвитку суспільства є також політична си¬стема, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система – це система політичних партій, організацій. інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органіч¬но входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний ба¬зис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна фор¬ма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та за¬гальнолюдський, за яким держава — це орган управління і досяг¬нення злагоди в суспільстві. Тип держави завжди відповідає типові суспільства – рабовласниць¬ка, феодальна, капіталіс-тична, соціалістична, постсоціалістична.