філософія як форма суспільної свідомості
18.І.КАНТ РОДОНАЧАЛЬНИК НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ. ЙОГО ВЧЕННЯ ПРО ПІЗНАННЯ ТА ЄТИЧНІ ПОГЛЯДИ.
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант. У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в то¬му, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослі¬дження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і мо¬жливості. Це був великий поворот філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне по-ходження. Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кан¬том, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях – так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають ан¬тиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхід¬на умова розвитку знання.
У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування «речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні фор¬ми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про спів¬відношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.19.ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ГЕГЕЛЯ. ПРОТИРІЧЧЯ МІЖ МЕТОДОМ І СИСТЕМОЮ У ЙОГО ФІЛОСОФІЇ.
Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найвідоміший філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив тео¬рію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислен¬ня і буття. Основні праці: «Наука логіки», «Енциклопедія філософ¬ських наук», «Феноменологія духу», «Філософія права», «Філософія історії» та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – при¬рода, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо.
Заслуга Гегеля полягала також у тому, що він весь природний, історич¬ний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, у перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відо¬бразив своєрідно – ідеалістично. Гегель вважав, що об'єктивно, незалежно від нас існує абсолютний Дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух. абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, «відпускає з себе своє інше» – при¬роду, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує «суб'єктивний» Дух – людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалек¬тики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб'єктивності побажань кожної окремої людини і об'єктивності, законо¬мірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель крити¬кував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є «свободою порожнечі», говорив він. Гегель підходить до форму¬ли свободи як «пізнаної необхідності».
Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектич¬ним методом і метафізичною системою. Непослідовність його діалек¬тики полягає в тому, що вся вона була звернена в минуле і не поширю¬валась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; у природі – людський дух; у філософії права – конституційна монархія; в історії філософії– його власна філософська система. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і ча¬сі. Відтак, філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перс¬пектив для необхідності появи нових формацій, і через це класики марк¬сизму назвали її «кінцем німецької класичної філософії».
20. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ ФЕЙЕРБАХА. ОТТ
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення ма¬теріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не ство¬рена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не прос¬то відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Феиєрбаха – це ні¬би справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була по¬слідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – мате-ріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст.