філософія як форма суспільної свідомості
1.сфера “екзистенції”, індивідуального людського існування, яке береться виключно у своїй конечності, що розуміється як абсолютна унікальність неповторність.
2.галузь істор. яка розуміється як специфічно-людське буття, повністю відірване і незалежне від природи.
3.це сфера соціальності, яка витлумачується як сукупність відношень людини до природи, але так що природа стає чимось невловимим і одночасно простим відбитком соц. відносин.
4.це сфера міфу, який постає або як специфічно-люд. спосіб самопереживання індивідуального буття, або ж як єдино можливий спосіб вияву фундаментальної суперечності цього ж життя яке не осягається ні якими раціональними засобами. Діалектика є певною теоретичною сис-мою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії.Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалек. надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.
У сучасних концепціях найбільш вагома роль належить принципу зв”язку і принципи розвитку.
ПРИНЦИП РОЗВИТКУ В ЗАГАЛЬНОМУ ПЛАНІ МОЖНА СФОРМУЛЮВАТИ ТАК: ЯКБИ НЕ ПОЄДНУВАЛИСЯ В ПРОЦЕСІ ЯКІСНИХ ЗМІН ОБ”ЄКТІВ ПРОГРЕСИВНІ І РЕГРЕСИВНІ ЗМІНИ, БУДЬ-ЯКИЙ ОБ”ЄКТ ОБОВ”ЯЗКОВО АБО САМ ПРОХОДИТЬ СТАДІЮ ПРОГРЕСИВНОГО РОЗВИТКУ АБО Ж ВХОДИТЬ В ІНШУ СИСТЕМУ І В ЇЇ СКЛАДІ ЗДІЙСНЮЄ ЦЕЙ ПРОЦЕС. У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ ПРИНЦИП РОЗВИТКУ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ЯК ПРИНЦИП ІСТОРИЗМУ. ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ ЗАЗНАЧЕНИЙ ПРИНЦИП СТАВ МЕТОДОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ ДЛЯ ОСМИСЛЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ ЛЮДСТВА І ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ ЙОГО МАЙБУТНЬОГО.
Принцип взаємозв”язку і взаємозумовленості – світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв”язок і відношення до інших предметів. Отже кожний об”єкт знаходиться у закономірному зв”язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об”єктами. Не існує об”єктів, які б існували поза будь-якими зв”язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв”язку і взаємодії об”єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалек. та зміст принципу зв”язку.
Діалектика має свої закони. Виділяється три основних закона діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.
45.ПРОБЛЕММА ПІЗНАВАНОСТІ СВІТУ. СУТНІСТЬ АГНОСТИЦИЗМУ.
Практика (від грек. – діяння) – є матеріальна, чуттєво-спрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та та соціальних об’єктів.Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється пра¬цею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано – через матеріально-практичну діяльність. Практи¬ка породжує потребу в нових матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання. Отже, історичний розвиток прак¬тики є рушійною силою пізнання. Та частина філософії, яка займає¬ться пізнанням, називається гносеологією. Як відомо, питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного питан¬ня філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пі¬знати таким, яким він є, що в реальній дійсності немає нічого тако¬го, чого не міг би рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується го¬ловним чином посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді.
Пізнання як процес являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина.
Об'єктом пізнання є фрагменти об'єктивної реальності, які по¬трапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини. З роз¬витком суспільства об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислен¬ня людини. Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності, і насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на основі праці, суспільно¬го виробництва. Окрема людина навчається мислити разом із засво¬єнням мови й набутих людством знань.
46. ДІАЛЕКТИКА ЯК НАЙЗАГАЛЬНІША ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ПІЗНАННЯ. ОБ`ЄКТИВНА ТА СУБЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА. СТРУКТУРА СУБЄКТИВНОЇ ДІАЛЕКТИКИ.