філософія як форма суспільної свідомості

32. ПPOCMIP ТА ЧАС - ФОРМЫ 1СНУВАННЯ МАТЕРИАЛЬНОГО СЫТУ. СУЧАСШ НАУКОЮ УЯВЛЕННЯ ПРО NPOCMIP I ЧАС. ПРОСТРАНСТВО - ОБЫЧНО ПРОТЯЖЕННОСТЬ., ВРЕМЯ - ДЛИТЕЛЬНОСТЬ. ПИВ ОБЛАДАЮТ СВОИМИ СВОЙСТВАМИ, П ОБЛАДАЕТ ТРЕХМЕРНОСТЬЮ, ОНО СИМЕТРИЧНО, Т Е НЕТ НЕ ОБРАТИМЫХ ПРОЦЕССОВ, ПРОСТРАНСТВО ОДНОРОДНО (КАЖДАЯ ТОЧКА ПРОСТРАНСТВА М Б ВЗЯТА ЗА НАЧАЛО КООРДИНАТ), ПРОСТРАНСТВО ИЗОТРОПНО, Т Е НЕТ ПРИВЕЛИГИРОВАННЫХ НАПРАВЛЕНИЙ (В ВЕРХ, В НИЗ, В ЛЕВО, В ПРАВО). ВРЕМЯ - ДЛИТЕЛЬНОСТЬ, ОНО АСИММЕТРИЧНО, ТЕ. НЕ ОБРАТИМО. ВРЕМЯ МОЖЕТ ПОНИМАТЬСЯ НО РАЗНОМУ: ЦИКЛИЧЕСКОЕ ВРЕМЯ (КАТЕНДЯРЙ); ВРЕМЯ МОЖЕТ ТОЛКОВАТЬСЯ КАК НЕКОТОРАЯ СИММЕТРИЯ", Т К РЯД ПРОЦЕССОВ НЕ ЯВЛЯЕТСЯ НЕ ОБРАТИМЫМИ (СОЕДИНЕНИЕ Н И О2ДАЕТ H2Q И ОБРАТНО, ВОЗМОЖНО РАСПАДЕНИЕ); ВРЕМЯ МОЖЕТ ПОНИМАТЬСЯ КАК СТРЕЛА, Т Е ВРЕМЯ НЕ ОБРАТИМО, НЕЛЬЗЯ ВЕРНУТЬСЯ В ПРОШЛОЕ. ВРЕМЯ ОТЛИЧАЕТСЯ ОТ ВЕЧНОСТИ, ВЕЧНОСТЬ НЕ МЕНЯЕТСЯ И НЕ ИМЕЕТ ВРЕМЕНИ, ЛЕИНОССЬ ЭТО ВСЕГДА НАСТОЯНЩЕЕ. ЛРОСТРАНСТВО Л ЛРЕМЯ-ДОЛГОЛ .ИСТОРИИ РАССМАТРИВАЛИСЬ РАЗДЕЛЬНО. ДЕМОКРИТ ПОЛАГАЛ ЧТО ЕСТЬ ПУСТОТА - ВРЕМЯ И ВМЕСТИЛИЩЕ - ПРОСТРАНСТВО. ЭТИ ВЗГЛЯДЫ ПОДДЕРЖИВАЛ НЬЮТОН. ЛЕЙБНИЦ ПО ДР ПОДОШЕЛ К ПОНИМАНИЮ ВРЕМЕНИ И ПРОСТРАНСТВА, КАК К СВОЙСТВАМ ДВИЖЕНИЯ. ЕСТЬ ДВЕТЕОРЙЙ ОТНОСИТЕЛЬНОСТИ:

1. Специальная. В ней были объединены понятия движение, пространство и время. Они как свойства материальных объектов меняются от скорости их движения, как и масса, которая возникает со скоростью движения. Появляются понятия масса покоя и масса движения.

П и в меняются и зависли от скорости движения; ритм-времени сокращаетя и линейные размеры тела сокращаются. Следовательно не существует единой системы координат и было введено понятие -пространственно-временной интервал - это величина которая не меняется при переходе от одной системы отсчета к другой:Этот интервал позволяет изменяться пространству и времени в разных напрвлениях, что позволяет ему оставаться постоянным. 2. Общая теория относительности связала в едино понятия тяготеющей массы, пространства и времени. Ритм времени замедляется . Пространство искривляется под действием поля тяготения. Наблюдения во время солнечных затмений показали что пространство искривляется. Из этого были сделаны следствия на основе геометрии Лобачевского (отрицательная кривизна) и Римана (положительная кривизна), что при положительном искривлении пространства вселенная замкнута, а при отрицательном вселенная бесконечна. Решая уравнение Энштейна, Фридман сделал вывод, что наша вселенная м б стационарной, она или сужается или расширяется. При спектральном анализе света было установлено, что полосы света смещаются в сторону красного - значит объекты удаляются, если же к фиолетовому, то объекты приближаются. Наша же вселенная расширяется. Т о 15-20 млрд лет назад наша вселенная была сконцентрирована в замкнутой: форме пространства, У все ленной-есть горизонт, и за пределы какой-то сферы у человека нет возможности выйти. Открыл расширяющуюся систему Хаббл. Становление вселенной связывают с черными дырами сверхплотного состояния, которые отличаются тем пто в поле их тяготения все исчезает, даже луч света. Черные дыры это 'элементарные частицы сжачые пространстве и временем. В результате взрыва из черной дыры выделяются элементарные частицы, что приводит к становлению химических соединений иг становлению вселенной.

32. „ПРОСТІР І ЧАС” ЯК ФОРМА ІСНУВАННЯ МАТЕРІЇ.

Форми руху матерії: простір і час. У тлумачень простору і часу безперечно склалися два основні підходи субстанціональний і атрибут ний. Перший це окреслений лінією (Демокріт – Нютон)

Другий, розробляється у філ. нового часу (Лейбниц) яким є припущення субстанціонального підходу. Простір і час э ссамостійними сутностями та одна від одної, абсолютними, універсальними, незмінними. Інший підхід с самого початку складає це як опозицію до вище згаданих принципів. Простір і час тут розуміють як невідєдні від матерії способи упорядкувані Ії – це форми буття матерії. Простір і час – це загальна форма існування світу. По-друге існування цих понять забезпечує здатність людини, осмислено та впорядковано відображати зміни, що відбувається у світі, незалежно від органів життя. П і Ч взаємопов’язані між собою, вони є засіб, за допомогою якого людина відображає різноманітні властивості руху змін взагалі, що відбувається у світі

35. ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ, ЇЇ СТРУКТУРИ ТА ФУНКЦІЇСвідомість у широкому значенні цього слова е сферою люд. духовності, яка включае в себе світ думок, світ почуттів і волю. Люд. е единою істотою на Землі, якій притаманна свідомість, дух життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях люд. буття у світі. Люд. здійснюе свій зв”язок зв світом в 3 формах- практичній, пізнавальній, і дух.- практичній. Вона не просто пристосовуеться до навколишнього середовища, але й активно перетворюе, освоюе світ і опановуе його закони. Таке активне опанування світом як об”ектом відбуваеться в формі практ. діял. і теоритичної, пізнавальної діял., засобом і вищою формою якоі е мислення. Пізнавальна діял., і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, об”ективне зображення люд. і світу. Проте люд.-ка дух. активність не обмежуеться лише спрямованностю на об”ект, на реалність “поза себе”. Е і інша форма ідеальної діял., яка спрямована саме на перебудову люд.-кої душі. Це – дух – практична, ціннісна форма свідомості. Люд. свідомість не можна ототжнювати тільки, зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своею сутністю свід. е здантістю люд. не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом у суб”ект. значенням, співставляти своі знання з цілями власного існування, оцінювати світ свого життя. Свід. е усвідомленням своіх вчинків, іх наслідків, вона нерозривно пов”язана з совістю, з відновідальністю люд. за своі стосунки зі світом природи і сітом людей. Отже, свід, з одного боку, е формою об”ект відображення, формою пізнання дійсності, як незалежнох від люд.-ких прагнень та інтересів. Результатом і метою свід. е як пізнавальної діял. е отримання знань, об”ективної істини. З другого боку, свід. містить в собі прояв. Суб”ективного відношення люд. до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою дух. –практичного, цінносного відношення до світу е осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів люд.-ким інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діял. потребуе здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагае особистих зусиль, власних роздумів і преживання істини. Дух. світ люд. – це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спираеться на сукупність ціннісних оріентірів і дух. смислів. Свід. не дорівнюе мисленню та знанням, вона е одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності відбивае в собі обидві форми дуального відношення до світу – і пізнавальну і ціннісну.