філософія як форма суспільної свідомості
53 НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ, ЙОГО СПЕЦИФІКА, РІВНІ ТА ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ
Наук. Пізн – це цілеспрямований процес, який вирішуе чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізн. У наук. пізн. в діалект. Едності чуттево-сенсетивного та раціонального, головна роль належить рац.мисленню. В наук. пізн. формуються і набувають самостійності такі форми, та засоби, як:
Ідея - це форма наук. пізн., яка відображае зв”язки, закономірності, дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея не просто відображае дійсність такою, як вона існуе такою, як вона існуе тут і тепер, але і її можливий розвиток. Проблема – це форма і засіб наук. пізн., що е едністю двох змістовних ел-тів: знання про незнання і передбачення можливості наук. відкриття. Проблема е відображенням проблемної ситуації, яка об”ективно виникає в процесі розвитку сус-ва, це суб”ективна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображае суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому знанні, вона е одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза – це форма та засіб наук. пізн., за допомогою яких формуеться один з можливих варіантів вирішення проблеми. Гіпотеза е засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання. Гіп. існуе в контексті розвитку науки для вирішення якоі-небудь конкретної проблеми або для усунення суперечностей між теоріею та негативними даними експерементів шляхом проведення перевірки. На основі цих трьох форм наук. пізн. формуеться наук. концепія, що обгрунтовує основну ідею теорії. Концепція – це форма та засіб наук. пізн., яка е способом розуміння,пояснення основної теорії. Теорія – це найбільш адекватна форма наук. пізн., сис-ма достовірних та конкретних знань про дійсність. Теорія на відміну від гіпотези е знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Усі форми та засоби наук. пізн. – ідея, проблем, гіпотеза, концепція, теорія діалектично взаемопов”язані , і взаемообумовлюють одна одну. У наук. пізн. розрізняють 2 рівні: емпірічний та теоретичний. На емпіричному рівні здійснюеться спостережння об”ектів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв”язки між окремими явищами. На теоретичному рівні об”ект відображаеться з боку його внутр. зв”язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпір. пізнання. Абстрактне мислення е тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.
54.ФІЛОСОФСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ НАУКИ.
МЕТОДОЛОГИЯ—СОВОКУПНОСТЬ ПРИЁМОВ ИССЛЕДОВАНИЯ,ПРИМЕНЯЕМЫХ В КАКОЙ-ЛИБО НАУКЕ,УЧЕНИЕ О МЕТОДАХ
научного познания и преобразования мира.Теоретическое обоснование методов научного познания вызвано потребностями развивающейся науки и получило наибольшее развитие в Новой философии,начиная с Ф.Бэкона и Декарта.
Материалистическая философия обосновала методы познания законами объективного мира.Идеалистические системы объясняли их законами духа, идеи,или рассматривали как совокупность правил,произвольно создаваемых человеческим умом.При этом нередко общий метод познания связывался с законами одной из конкретных областей знания(механика, математика,биология и т.д.),сводился к методу одной науки.
Существенный вклад в методологию внёс Гегель.Он впервые подчеркнул специфический характер философского метода,его отличие от методов конкретнх наук и несводимость к ним;подчеркнул,что метод есть движение самого содержания и поэтому не может рассматриваться вне содержания.Материалистическая диалектика как методология выступает и в качестве всеобщего метода познания,и как научная теория применяемых в познании методов;исходит из того,что в основе методов познания лежат объективные законы природы и общества.Метод познания может быть научным лишь отражая объективные законы самой действительности,поэтому принципы научного метода,его категории и понятия не сумма произвольных правил,созданных человеческим умом,а выражение закономерностей природы и человека.
Значение методологии научного познания возрастает ,что связано с бурным развитием науки и метатеоретических исследований,которые тесно связаны с конкретными проблемами методологии.
56. СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ЯК СОЦІАЛЬНОЇ ФОРМИ РУХУ МАТЕРІЇ. ВІДМІННІСТЬ ЗАКОНІВ СУСПІЛЬСТВА ВІД ЗАКОНІВ ПРИРОДИ.
В XIX ст. впервые в истории философии понятие материи стали выражать через наиболее общие свойства всех предметов, явлений природы и общества, указывая на существование их независимо от сознания людей.
Продолжительное время материя рассматривалась как некая телесность, которая составляла объективную основу конкретных вещей. И только в настоящее время пришли к заключению, что недопустимо определять материю с помощью своеобразных "первокирпичиков" мира, так как они заведомо должны быть вечными и не возникать ни из каких других объектов.