філософія як форма суспільної свідомості
таким, що лише заважае пізнанню об”ективного змісту. Істина як процес е об”ективною за змістом, але суб”ективною за своею формою. Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечуеться цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачуеться, доповнюеться. Абсолютність істини означае її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що е безумовним – безперечним надбанням людства. Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стае все більш досконалою. Дагматизм - спосіб мислення, що оперуе незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Религіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення пр відносності, умовності і суб”ективності людського пізнання. Істина завжди одна, але в одній істині е моменти абсолютні і відносні. “Істина е процес сходження від істини відносної до об”ективно-абсолютноі” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выраж. в языковой форме». Сучасна наука – “Критеріем істини е суп.-історична практика”.
51.ПОНЯТТЯ ПРАКТИКИ, ЇЇ ФОРМИ ТА РОЛЬ В ПІЗНАННІ
Практика (від грек. – діяння) – є матеріальна, чуттєво-спрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та та соціальних об’єктів.Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється пра¬цею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано – через матеріально-практичну діяльність. Практи¬ка породжує потребу в нових матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання. Отже, історичний розвиток прак¬тики є рушійною силою пізнання. Та частина філософії, яка займає¬ться пізнанням, називається гносеологією. Як відомо, питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного питан¬ня філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пі¬знати таким, яким він є, що в реальній дійсності немає нічого тако¬го, чого не міг би рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується го¬ловним чином посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді.
Пізнання як процес являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина.
Об'єктом пізнання є фрагменти об'єктивної реальності, які по¬трапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини. З роз¬витком суспільства об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислен¬ня людини. Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності, і насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на основі праці, суспільно¬го виробництва. Окрема людина навчається мислити разом із засво¬єнням мови й набутих людством знань.
52. НАУКОВЕ ТА БУДЕННЕ ПІЗНАННЯ ЇХ ОСОБЛИВОСТІ. СПЕЦИФІКА І СТРУКТУРА НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ.
Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб'єкта, а й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професіональної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивіду¬альний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику.
Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання.Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостережень та екс¬периментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформу¬льованого певною мовою. Емпіричні знання спираю¬ться на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, по¬казання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.
Теоретичне пізнання – це пояс¬нення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необ¬хідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення. Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстрак¬цій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання поля¬гає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може пе¬редбачити майбутнє.
Метафізичний підхід до розуміння емпірич¬ного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдно¬сті між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне – емпіричне. Суперечності між емпіричним і теоретичним знанням вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.