філософія як форма суспільної свідомості
Природа, людина і сусп. – специ-фічні частини матеріального світу. Ф.Енгельс ц “Діалектиці природи” зазначав, що зовнішній світ є або природа, або суспільство.
В процесі виробництва між сусп. і природою відбувається обмін речови-ною, енергією і інформацією. Приро-да є також могутнім засобом мораль-ного і естетичного розв. людини.
Існує не тільки фізичний, але й ду-ховний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлен-ня, яке реалізується через природні науки, оціночне ставлення, яке вира-жається з допомогою понять блага, краси та ін. В сучасному світі людина змушена брати на себе відповідаль-ність за збереження природи, якій во-на досить часто завдає великої шкоди.
59. СУТНІСТЬ ІСТОРЧИЧНОГО ПРОЦЕСУ.
В процесі культурно-духовного розвитку сформувались 3 основні напрямки філософського тлумачення історії: прогресистський, регресистський, циклічний. Основних парадигм дві: класична і некласична. Найбільш досконалим розумінням історичної реальності в рамках класичної лінійної парадигми є марксистська інтерпретація історії, як природно-історичного процесу зміни суп економічної формації.
Однією з найсуттєвіших рис некласичної парадигми філософсько-історичного процесу є акцент на зясуванні своєрідності цивілізацій як цілісних відносно автономних і локалізуючих у соц часі культурних утворень, їхньої ролі та місця в історичному процесі. Цей підхід є одним з дієвих засобів розробки, обґрунтування і реалізації нелінійного підходу до осягнення розмаїття людської історії.
За нелінійного розуміння історії прогрес вбачається від менш досконалого до досконалішого. У саморозвитку, самовизначенні і само здійсненні кожної з цивілізацій своїх лише їм властивих здатностей, можливостей, здібностей.Цивілізаційний підхід розкриває сутність історичного шляху людства, який постає не як однолінійний та неухильно поступальний рух єдиного суб’єкта людського суспільства взагалом, як сукупність самобутність історичних механізмів.
61. НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА І СУБ’ЄКТ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ.
Народонаселення – це важливий фактор розвитку суспільства. Вивчає демографія. Об’єкт дослідження демографії – демографічна система, до складу якої входять люди і демографічні відносини.
Філософське бачення цієї системи сукупності відносин полягає у тому, що демографічна система, по-перше, внутрішньо спрямована на самозбереження, само відтворення і, по-друге, це – цілісність, динамічна система, яка змінюється з історичним розвитком суспільства.
Найважливіший показник стану народонаселення – народжуваність.
Поряд із коефіцієнтом народжуваності важливом показником стану демографічної системи є характеристика типу відтворення населення.
Демографічна ситуація – це стан таких демографічних процесів, як народжуваність і смертність, вступ до шлюбу і розлучення, склад і розміщення населення на певній території у відповідний період часу, тощо.
Демографічна політика – система спеціальних заходів, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства типу або рівня відтворення населення.
Фактори, від яких залежить рівень народжуваності: демографічний, економічний, медичний, соціальний, правовий, психологічний, етичний, екологічний тип культури, традицій.
Причини зниження народжуваності вбачають у різних причинах. З цього питання є кілька концепцій: 1. Теорія „перешкод”, 2. Теорія зміни ціннісних орієнтацій, 3. Теорія витіснення потреб у дітях, 4. Інтегративна теорія або теорія народжуваності, як адаптивної діяльності сімї до всієї сукупності умов життя людей.