Основні напрями реалізації науково-методичної роботи в навчальних закладах

Організація практичної підготовки в навчальному закладі регламентується “Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України”, затвердженим наказом – МОЗ України від 8.04.1993 року №93 і наказу – МОЗ України від 16.04.1996 року №78 “Про затвердження інструкції про організацію та проведення практики студентів медичних вищих навчальних закладів І-ІІ рівню акредитації”.Відповідно накази і програми практики розмножено і надіслано на бази практичної підготовки. Під час практики від загального обсягу виділяється на самостійну роботу, яка включає удосконалення недостатньо засвоєних практичних навичок, роботу в бібліотеці, написання історій хвороби, санітарно-освітню роботу, чергування у відділеннях, роботу з історіями хвороби, листками приписів, статистичними дослідженнями. В навчальному закладі налагоджена чітка система контролю за проходженням виробничої і переддипломної практики – складені і виконуються графіки контролю за її проходженням, методичні керівники працюють з студентами на базах лікувальних закладів, проводять семінарські заняття, науково-практичні конференції, контролюють виконання програми практики. При підборі методичних керівників враховується стаж практичної роботи, рівень підготовки, моральні якості і ін.

І, нарешті, кінцевим етапом, який відображає весь об’єм теоретичних знань і підтвердження якості оволодіння практичними навиками є захист державної практики, який проводимо в два етапи.

Перший етап включає здачу практичних навичок безпосереднім і загальним керівникам практики на базах лікувально-профілактичних установ.

Другим етапом є створення комплексної екзаменаційної комісії до складу якої входять викладачі основних клінічних предметів, представники адміністрації і практичної медицини.

Такий подвійний контроль дає можливість виявити, чи знання і вміння студентів відповідають кваліфікаційним характеристикам випускників навчального закладу.

Така система практичного навчання і контролю дозволяє забезпечити належний рівень практичної підготовки студентів і готовність до самостійної роботи в медичних закладах.

Касьяненко Т.А.,

викладач філологічних дисциплін

Професійна спрямованість

української ділової мови

Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності включає три аспекти: професійно-прикладний, національно-культурницький і морально-патріотичний.

Професійно-прикладний аспект реалізується, головним чином у галузі практичної діяльності медичних працівників, в процесі спіл­кування з пацієнтами. Незалежно від успіхів технічного процесу в медицині живе слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довір'я.

Функціонування національної мови в науковій медицині, забез­печуючи повноту мовно-професійного спілкування медичних працівни­ків. несе національно-культурницьке навантаження. Розвиток науко­вої медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.

Любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихова­ності, інтелігентності. Рідна мова в устах лікаря, медсестри, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, почуттів відповідальності перед пацієнтом і перед суспільством, загострюючи принциповість, посилюючи прагнення до самовдоскона­лення.

У підготовці майбутніх медичних працівників ці важливі ас­пекти функціонування української мови об'єднуються в одне містке і основне поняття - професійну спрямованість.