TАРАС ШЕВЧЕНКО — РЕФОРМАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1 Гузар З. Із спостережень над ідейно-художньою своєрідністю поеми Т. Шевченка «Сотник» // Збірник праць 27-ї наукової Шевченківської конференції. — С. 139.

2 Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. — К., 1987. — С. 111.

При цьому паралелізм у народній пісні переважає. Пор.:

Червоная калинонька вище тину стояла,

Много дива видала:

Куди нелюб їхав — трава гнила,

Куди милий їхав — дерево кудряве (ФЗМВ, 94);

Ой рясна, красна в лузі калина.

Святій вечір!

А ще красніша Петрова дочка (ФЗМВ, 126);

Ой стелеться барвіночок, не коренем — листом,

Ой не коренем — листом.

Визиває козак дівку не голосом — свистом,

Ой не голосом — свистом (ФЗМВ, 183).

Фольклорний паралелізм переростає у порівняння: Сам ти загинеш, як билина в полі (ФЗМВ, 234); Що в удовоньки серце, Да як зимнеє сонце (245); Бо моя врода, як Дунай-вода, Бо моє личко, так як яблучко, сама й молода (245) і под.

Т.Г. Шевченко, використовуючи народні слова-символи, порівняно рідко вдається до паралелізмів. Найчастіше вони виступають у його ранніх творах:

Тече вода в синє море

Та не витікає;

Шука козак свою долю

А долі немає (І, 14);

Вітер віє, повіває, По полю гуляє.

На могилі кобзар сидить

Та на кобзі грає (І, 26).

Пізніше, скажімо в «Гайдамаках», паралелізми трапляються тоді, коли підкреслюється фольклорний характер мовлення, напр.: