TАРАС ШЕВЧЕНКО — РЕФОРМАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

От, прекрасний граде Вихліїме!

Отверзи врата їдема (К. Зв., 219);

Царіє! Вдарте во струни,

Возіграйте, князі во труби!

Христос раждається — славіте,

Язици, розумійте,

Яко c нами Бог (К. Зв., 220).

Нерідко траплялися випадки, коли церковнослов’янське слово в народній колядці змінювалося до невпізнання. Тільки за змістом можна здогадатися, що усла (вусла) — це гуслі:

Вдарте в усла сьміло (К. Зв., 220);

Прийми вусла, Давиде (220).

Бувають і такі загадки, суть яких з’ясовується тільки при старанному текстологічному аналізі, напр.: От лошоті мордо скоті (К. Зв., 239), тобто Бог во плоті между скоті; Злута, лима, смирно воздаймо (239), тобто Злато, ливон, смирну воздаймо; Пастерія на смиренно тайно (240), тобто Пастирії на свирілі поють. Аг. Кримський зауважував, «що церковнослов’янізми наших колядок стають для розуміння новітніх колядників усе важчими і важчими, а через те навіть і чисто українські стихи в колядках обертаються в щось покалічене, аж безглузде. Та от і відомая «нова рада» перевернулася в якусь «навереду» (№ 43); а ще замість «Богъ на землю сниде» співають «бо на землю сніг іде» (№ 46) (236). Але це йдеться вже про колядників 20-х років XX ст. Що ж до Шевченкових сучасників, то вони переважну більшість церковнослов’янських слів розуміли, що давало їм можливість спонтанно творити свої варіанти колядок. Варто також згадати, що вихідним матеріалом різдвяних пісень були й давньоукраїнські художні твори, зокрема різдвяні шкільні драми. Ось типовий приклад «ВЂрши воскресению Христову», яка, безперечно, давала текстовий матеріал для варіювання колядок:

Христосъ воскресъ нинЂ!

ВЂрте мнЂ, малой дитинЂ,

Бо я билъ во ЯрусалимЂ рано,,

И тамъ мЂнЂ сіє повЂдано (УП, 316).

Отже, колядка, змикаючись із індивідуальною художньою творчістю, вбирала в себе нові церковнослов’янізми, хоч, звичайно, в переважній більшості випадків вона творилася за законами українського фольклору і з того ж мовного матеріалу:

Народився Ісус Христос, народивсь,

Которий нам небо й землю просвітив.

На Ордані тихо вода стояла,

Там Причиста свого сина купала (К. Зв., 222).