TАРАС ШЕВЧЕНКО — РЕФОРМАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

І море ревнуло Босфорову мову,

У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові

Тую журбу-мову на хвилі подав (І, 199).

На зламі романтизму і реалізму посуворішала муза нашого поета. Його творча палітра лишилася такою ж багатою, та разом з тим у ній з’явилося більше напівтонів, а піднесені слова розбавилися зниженими, такими, що досі були поза прийнятими естетичними критеріями. Що лишилось назавжди — це абстрактна загальнокультурна лексика, яка єднала творчість слов’янських поетів з прийнятим у європейський поезії лексиконом Д. Байрона, А. де Віньї, А. Мюссе, Й.-Х. Гельдерлінка, А. Шеньє, П. Шеллі та ін. Серед слів, що прийшли з західноєвропейських мов, треба назвати такі, як автодафе, арена, армія, банкір, барон, вальс, гвардія, герольд, гетера, гімн, догмат, драма, елегія, епілог, інтродукція, епопея, інститут, інвалід, кардинал, кастрат, катакомби, колега, лазарет, леопард, маркіз, маг, муза, неофіт, німфа, оригінал, оргія, плебей, сенат, сфінкс, цитадель та ін.

Однією з обов’язкових умов розширення функцій народнорозмовної мови є виведення її за рамки побутового вживання, розширення її інформативних функцій, перетворення на універсальний засіб самовираження народу. Мабуть, цим пояснюється постійне прагнення Т. Шевченка листуватися зі своїми земляками, особливо з селянами, по-українськи.

Треба відзначити, що у першій половині XIX ст. листування українською мовою, як і літературно-оповідна проза, мали на собі відбиток стилізації під простацьку, «мужичу» мову. Шевченко переборює цей стиль, зберігаючи його поодинокі елементи тільки в листах до старших людей. Услід геніальному поетові України пішли Марко Вовчок, П. Куліш, в епістолярії яких вироблялися початки української публіцистичної і наукової мови.Уже в часи Т. Шевченка починає розвиватися українська преса. В 1838 р. Є. Гребінка задумав видавати чотири рази на рік літературний додаток українською мовою до російськомовного петербурзького журналу «Отечественные записки». У цьому додатку мали побачити світ і перші Шевченкові твори. Проте з невідомих причин цей задум не здійснився. Є. Гребінка підготував згодом альманах «Ластівка», який був виданий В. Поляковим 1841 р. у Петербурзі. В редагуванні альманаху брав участь і Т. Шевченко. Тут же вперше побачили світ п’ять його поезій. Того ж таки року в Харкові виходить альманах «Сніп», виданий О. Корсуном. В обох альманахах були представлені художні твори, фольклорні записи. До публіцистичного жанру можна віднести вміщені в «Ластівці» і вже згадувані передмову й післямову Є. Гребінки «Так собі до земляків» і «До зобачення», а також прозові вставки О. Корсуна до вірша «Від чого чапура живе біля моря», надрукованого в альманасі «Сніп». Протягом 1843-1844 рр. І. Бецький видає в Харкові і Петербурзі альманах «Молодик». Він мав те ж літературно-художнє спрямування, що й попередні альманахи. Тут, зокрема, були опубліковані твори Т. Шевченка «Утоплена», «Думка» («Тяжко-важко в світі жити»), «Н. Маркевичу». У «Южном русском зборнику» (1848 р., Харків), виданому А. Метлинським, вперше наводиться короткий життєпис письменників (Г. Квітки-Основ’яненка, М. Петренка, С. Александрова, М. Макаровського). В альманасі «Ужинок рідного поля» (М., 1857 р.), підготовленому М. Гатцуком, де вміщені українські народні пісні, приказки і прислів’я, подається також «Присвітка» (передмова українською і російською мовами М. Куцого — М. Гатцука), а також «Озірк на вистє’ моўи луду козако-рус’кого і ого Ỹкраíн» того ж автора. До речі, тут висловлюється думка про те, що літературна мова для всіх українців повинна бути одна. За змістом цей нарис становить собою публіцистичний виклад ідей, якими перейнята «Історія Русів». У нарисі використовується абстрактна лексика, успадкована переважно зі староукраїнської мови: основи життя, громада, хапатись за всі змоги, бажаїмий скуток, користі, лихе товариство, свічченє, до свого заповіту, глумота, простолюд, святобливий данок, нема йому спину, на раду собі, панування, учинки, рідний край, остатньої години, у скрутну добу, література, співпрацовці, воля, колегіальне братство Київське, за добрими змогами, письменниця («граматика»), викладки, космополітство, Андрусовський трактат та ін.

На Західній Україні до видань цього типу належить «Русалка Дністровая», впорядкована і видана 1837 p. M. Шашкевичем. У «Передслів’ї» до збірки і в «Предговорі к народним руским пЂсням» знов-таки вживається та абстрактна лексика, яка була переважно успадкована із староукраїнської мови: надія, здорові рістки, велич, народ, покоління, поведінка, спадком лишили, передвік, мір, природа, смуток, радість, чувства, красота, статки, почесть, недоля, журба, отчина, справа, страсть, присуд, роспука, чужина, провина, гадка, борба, будущий та ін.

Беручи до уваги обмежені можливості української публіцистики, треба зважити на її своєрідне продовження в листах, особливо тих, в яких піднімаються соціальні питання. В епістолярному й публіцистичному стилях є багато спільного, адже їх єднає апелятивність, звернення до людей як з бажанням увести їх у коло певних подій, поінформувати про щось, так і викликати в них почуття, співзвучні з емоційною настроєністю автора. У цьому зв’язку українську епістолярію основоположника літературної мови разом з передмовою до «Гайдамаків» можна вважати зародком україномовної публіцистики.