TАРАС ШЕВЧЕНКО — РЕФОРМАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Володимир князь со киянами (II, 74).
До нанизування сполучень іменник + прикметний Т. Шевченко вдається нечасто і тільки у випадках стилізації тексту під народну думу, напр.:
Тоді сироту Степана,
Козака лейстрового,
Отамана молодого,
Турки-яничари ловили (І, 285).
Зв’язок між синтаксичними структурами старої української літературної мови і синтаксисом Шевченка виявляється в тому, що мовна свідомість поета формувалася під впливом цієї багатої змістом і формою літератури. Він спершу всотав її в себе, а згодом витворив небачений до того в українській культурі органічний сплав суто народного матеріалу з давньою літературною формою. З народної мови поет широко вводить в літературну еліптичні конструкції. Одна з найпоширеніших форм еліптичності у Шевченка — це опущення підмета. Пропуск підмета нерідко поєднується в поемах та віршах «з характерною для Шевченкової поезії згущеною присудковістю, завдяки чому розповідь набуває особливого лаконізму, динамічності і розмовної виразності» 1.
1 Чамата Н.П. Типи віршової інтонації // Творчий метод і поетика Т. Шевченка. — К., 1980. — С. 437.
Увага читача вже приверталась до того факту, що з плином часу змінювався Шевченків синтаксис. Народна оповідь з переважанням паратактичних конструкцій над гіпотактичними замінювалася характерною для літературної мови складною системою взаємозалежності слів і словосполучень для вираження найскладніших часових, локальних, об’єктних, цільових, причинових і допустових відношень. Звичайно, відповідні синтаксичні засоби можна знайти і в народнорозмовній мові, але у Шевченка вони представлені в такому згущенні, як це було характерно для старої української літературної мови.
Отже, не тільки слова на означення давніх реалій брав Шевченко із староукраїнської мови. Він узяв звідти одну з найголовніших форм вираження думки — відшліфований синтаксис.Чим глибше знайомився Шевченко з історичними джерелами, тим менше лишалося романтики в його творах на історичну тематику. Уже згадувалося про те, що в листі до Ф.М. Корольова поет дякує йому за надіслану «Запорожскую старину», яка дала йому поштовх до створення «Гамалії». «Де Ви викопали стільки скарбів?» — запитував у її видавця І.І. Срезневського М.В. Гоголь у листі від 6 березня 1843 р. — Усі думи і особливо повісті бандуристів сліпучо гарні! З них тільки 5 були мені відомі раніше, а інші для мене новина» 1. Але згодом, коли читач став одержувати дедалі більшу кількість безпосередніх фольклорних записів, він став сумніватися в достовірності ряду текстів цієї збірки 2. Очевидно, переоцінена сучасниками й історична достовірність подій, описуваних в «Истории Русов». І. Франко називав цей твір дуже пізнім і майже наскрізь фантастичним 3.
1 Айзеншток И. Неизданные письма Т.Г. Шевченко // Литературное наследство. — М. — Т. 19-21. — С. 567.
2 Драгоманов М., Антонович В. Исторические песни малорусского народа. — К., 1875. — Т. 1. 6. XVII—XXXII; Костомаров Н. Историческая поэзия и новые ее материалы. // Вестник Европы. — 1874. — № 12. — С. 573-629.
3 Франко І. Студії над українськими народними піснями // Зібр. творів: У 50 т. — К., 1986. — Т. 43. — С. 26.
Справді, цілий ряд документів, які наводяться в цьому політичному памфлеті, і за мовою і за стилем належить, очевидно, до пізніх фальсифікатів.
І. Франко скептично ставиться й до тих документів, якими ілюструються козацькі літописи кінця XVII — початку XVIII ст.: «Величко майже на кожнім кроці діяльності Хмельницького подає просторі листи та універсали, в яких аж надто пробивається стиль і тенденція радше мазепинщини, як Хмельниччини» 1.