Міжнародний кредит в системі банківського обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

3заходи економічного стимулювання; залучення третіх осіб.

Особливу увагу в цьому слід акцентувати на залученні третіх осіб тобто продаж державних пакетів акцій підприємств-боржників за умови прийняття додаткових інвестиційних зобов'язань покупців щодо забезпечення погашення боржниками заборгованості перед державою за кредитами.

Враховуюче викладене для покращення стану погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитам необхідно:

1забезпечити найкоротший термін прийняття закону України "Про порядок погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими під державні гарантії";

2ініціювати фондом державного майна розірвання договорів купівлі-продажу пакетів акцій підприємств-позичальників кредиті у разі

невиконання інвесторами своїх зобов'язань з погашення боржниками простроченої заборгованості перед державою.

Проблеми модернізації зовнішньоекономічного сектору є нагальними і потребують максимальної концентрації ресурсів на ключових напрямках. З огляду на це доцільно розробити механізм, який би поєднував адміністративні та ринкові важелі. Зважаючи на провідні позиції банківських установ у структурі національної фінансової системи на сучасному етапі її формування, саме їх кредитна діяльність має опосередковувати зазначені процеси.

Вирішення проблеми ефективнішого забезпечення банками процесів структурної трансформації зовнішньоекономічного сектору вітчизняної економіки передбачає макроекономічні та мікроекономічні аспекти створення передумов для зниження ризиків інвестування.

Значний потенціал у цьому напрямі - вдосконалення механізмів регулювання Національним банком процесів перерозподілу ресурсів комерційними банками.

Використання позичок в іноземній валюті пов'язане для позичальників із ризиками високих трансакційних витрат, які загрожують звести нанівець цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику. Отже, зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на формування валютної структури кредитного портфелю можна шляхом стабілізації валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб'єктів економіки.

Певний потенціал щодо поліпшення процесу формування інвестиційних ресурсів мають також адміністративні обмеження, спрямовані на оптимізацію умов кредиту, передусім вартості запозичення за рахунок обмеження рівня банківської маржі.

Мікроекономічні аспекти пов'язані зі зниженням ризиків банків та диференціацію механізмів надання кредитних ресурсів інвестиційного призначення. Проблема ефективності управління банківськими ресурсами потребує стандартизації методики прийняття інвестиційних рішень, що дасть змогу знизити ризики, оптимізувати цінові умови фінансування, а отже, зробити інвестиції доступними для позичальників.

Значний потенціал має також впровадження фінансових інновацій, нових банківських продуктів. Фінансування інвестицій - це складний процес: у цій сфері діяльності банків необхідно застосовувати такі механізми кредитування, які дають змогу мінімізувати ризики. Традиційні методи кредитування, активно використовувані у вітчизняній банківський практиці, передбачають застосування різноманітних видів застав із метою мінімізації ризиків.Серед механізмів зниження ризиків, пов'язаних із наданням довгострокових ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці механізми спільного кредитування.

Подальшого дослідження потребує проблема об'єктивної обмеженості потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов'язані саме з нею.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств корисно використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію, дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін. Як свідчить досвід рейтингової експертизи світової економічної преси (Financial Times-500, Business Weer-1000, Forbes-500, Euromoney, Fortune, агентства Moody's Investors Servis тощо), в основу розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств по кожному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі результати по всіх порівняльних підприємствах. Таким чином, базою підрахунку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є не суб'єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати, які склалися в реальній ринковій конкуренції із усієї сукупності порівняних об'єктів. Еталоном порівняння є самий успішний конкурент, у якого всі показники краще.