Учення про нутрощі. Травний апарат

Слизова оболонка покрита одношаровим цілиндричним епітелієм, не має ворсинок, але містить кишкові залози. У підслизовому шарі трапляються поодинокі лімфатичні вузлики. У верхньому відрізку прямої кишки розміщені три добре виражені поперечні складки, а в нижньому відрізку є до десяти поздовжніх складок, які називаються відхідниковими стовпцями. Дистальніше гладенька поверхня слизової оболонки має дещо набряклий вигляд. Це відхідниковий пояс кільцеподібної форми; нижче він переходить у шкіру відхідника.

Топографічні взаємовідношення кишки у чоловіків та жінок різні. У чоловіків спереду від прямої кишки розміщений сечовий міхур, сім'яні міхурці та передміхурова залоза, а в жінок — піхва та матка. Задня стінка прямої кишки як у чоловіків, так і у жінок прилягає до крижової кістки, а по боках заочеревинний відрізок кишки оточує шар добре вираженої жирової тканини.

Кровопостачання ободової кишки відбувається за рахунок гілок верхньої та нижньої брижових артерій, а венозний відтік відбувається по однойменних венах у систему ворітної вени. Пряму кишку живлять гілки нижньої брижової артерії, внутрішньої поздовжньої артерії та серединної крижової артерії, а венозна кров відтікає від верхнього відрізка кишки в систему ворітної вени, а від нижнього — в систему нижньої порожнистої вени.

Іннервація ободової кишки відбувається за рахунок гілок верхнього та нижнього брижових сплетень, а прямої кишки — гілками прямокишкових нервових сплетень.

Підшлункова залоза (pancreas) одна з найбільших залоз тіла людини (див. Рис. 10). Довжина її у дорослого 16—22 см, ширина близько 4 см, маса 70—80 г.

Підшлункова залоза розміщена позаду шлунка, в заочеревинному просторі, біля задньої черевної стінки, на рівні тіла І або II поперекового хребця. Залоза лежить поперечно до хребтового стовпа таким чином, що V3 її знаходиться праворуч від серединної площини тіла, a V3 — ліворуч.

Підшлункова залоза має три частини: головку, тіло та хвіст. Головка розміщена в підкові дванадцятипалої кишки і є найбільшою частиною залози. Тіло має тригранну форму і три поверхні: передню, задню та нижню. Передня поверхня покрита очеревиною і прилягає до черевної частини аорти та до черевного сплетення, а нижня розташована нижче від кореня брижі поперекової ободової кишки. Хвіст підшлункової залози досягає селезінки.

Вздовж усієї товщі підшлункової залози розміщена підшлункова протока (ductus pancreaticus), в яку відкриваються протоки часточок залози. Часточки залози (видимі простим оком) розмежовані прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. В цих перегородках розміщені судини, нерви та міжчасточкові вивідні протоки. Останні утворюються після злиття внутрішньочасточкових проток, кожна з яких починається від ацинуса (структурно-функціональної одиниці залози), де й виробляються травні ферменти.

Підшлункова протока відкривається разом із загальною жовчною протокою на великому сосочку дванадцятипалої кишки. Іноді підшлункова залоза має додаткову підшлункову протоку, яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої кишки. Таким чином підшлункова залоза виділяє у просвіт дванадцятипалої кишки підшлунковий сік, який містить ряд ферментів (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу та ін.), що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи. Ця функція залози називається екзокринною.Крім того, в підшлунковій залозі є особливі скупчення залозистих клітин — острівці підшлункової залози (insulae pancreaticae), вкраплені між ацинусами залози. Секрет цих залозистих клітин (інсулін) надходить безпосередньо в кров. Інсулін впливає на цукрозатримну функцію печінки. В разі зменшення або припинення виділення інсуліну печінка втрачає здатність затримувати цукор, концентрація його в крові зростає, а це призводить до захворювання на діабет (цукрову хворобу). Ця функція підшлункової залози називається ендокринною.

Кровопостачання підшлункової залози забезпечується гілками загальної печінкової артерії, верхньої брижової та селезінкової артерій, а венозна кров відтікає по однойменних венах.

Іннервують підшлункову залозу гілки черевного, печінкового та верхнього брижового сплетень.

Печінка (hepar) — найбільша залоза тіла людини (маса у дорослої людини — в середньому 1500 г), чорно-бурого кольору, м'якої консистенції, формою нагадує шапку великого гриба (див. Рис. 10). Розміщена печінка в основному в правому верхньому відділі черевної порожнини, під діафрагмою.