Учення про нутрощі. Травний апарат
Частини шлунка прилягають до різних органів та анатомічних утворів. Так, більша частина задньої поверхні шлунка прилягає до заднього пристінкового листка очеревини та до органів, які розміщені за цим листком очеревини (ліва нирка, ліва надниркова залоза, підшлункова залоза, черевна частина аорти), а в ділянці дна шлунка — до селезінки.
Рис. 9. Слизова оболонка шлунка, задня стінка:
1 — м'язова оболонка; 2 — вхідна вирізка; 3 — дно шлунка; 4, 12 — шлункові складки; 5 — слизова оболонка; 6 — підслизовий шар; 7 — м'язова оболонка; 8 — пілоричний отвір; 9 — м'яз — стискач пілоруса; 10 — пілоричний канал; 11 — кутова вирізка; 13 — вхідна частина; 14 — вхідний отвір; 16 — складки слизової оболонки стравоходу.
Мала кривина шлунка прилягає до нутряної поверхні печінки, а велика кривина — до поперечної ободової кишки. Вхідна частина та дно шлунка прилягають до нижньої поверхні діафрагми.
Рис. 10. Печінка з жовчним міхуром, дванадцятипала кишка та підшлункова залоза:1 — серпоподібна зв'язка; 2 — права частка печінки; 3 — ліва частка печінки; 4 — квадратна частка печінки; 5 — жовчний міхур; 6 — міхурова протока; 7 — печінкова жовчна протока; 8 — міхурова протока; 9, 10, 11 — різні частини підшлункової залози; 12 — підшлункова протока; 13, 14, 15, 16, 17 — різні частини дванадцятипалої кишки.
Шлунок відіграє одну з основних функцій у процесі травлення. Тут відбувається всмоктування води та розчинених у ній речовин. Залози дна шлунка продукують соляну кислоту, яка активізує дію ферменту шлункового соку — пепсиногену. Пепсиноген, що виробляється залозами пілоричної частини шлунка, у свою чергу, сприяє перетравлюванню білків їжі.
До шлунка йдуть такі артерії: права і ліва шлункові артерії, права і ліва шлунково-сальникові артерії, а також короткі шлункові артерії, а венозна кров відтікає від шлунка по однойменних венах.
Лімфа від шлунка відтікає в регіонарні лімфатичні вузли, розміщені по малій та великій кривинах шлунка.
Шлунок іннервують гілки блукаючого нерва (збільшується перистальтика шлунка, посилюється секреція залоз шлунка та розслаблюється м'яз — стискач пілоруса) і гілки симпатичного стовбура, що є антагоністом блукаючого нерва.
Тонка кишка (intestinum tenue) починається від виходу з шлунка і закінчується в місці впадання її в товсту кишку. Це найдовша частина травного апарату. Довжина тонкої кишки у дорослого 5— 7 м, а ширина у верхніх відділах — 4—6 см і в нижніх відділах — 2—3 см. Тонку кишку поділяють на дві частини: дванадцятипалу кишку та брижову частину кишки.
Дванадцятипала кишка (duodenum) — фіксована частина тонкої кишки (Рис. 10). Починається від місця виходу з шлунка, на рівні тіла XII грудного чи І поперекового хребця і закінчується на рівні II—III поперекового хребця. Довжина ЇЇ у дорослого в середньому 25—30 см.
Дванадцятипала кишка розміщена спереду і праворуч від поперекової частини діафрагми, під квадратною часткою печінки. Більша частина кишки лежить за очеревиною. У дванадцятипалій кишці розрізняють чотири частини, що розміщені у вигляді підкови, яка оточує головку підшлункової залози.
Верхня частина йде від пілоруса шлунка, назад і направо, приблизно горизонтально, далі круто повертає донизу і переходить у низхідну частину кишки. Це найрухливіша частина дванадцятипалої кишки.
Низхідна частина — найголовніший відділ кишки, прилягає до правої нирки, а спереду перехрещується брижею поперечної ободової кишки. Приблизно посередині висоти цієї частини, на слизовій оболонці внутрішньозадньої поверхні її є поздовжня складка, на нижньому кінці якої розташований великий сосочок. Тут відкриваються загальна жовчна протока та протока підшлункової залози. Дещо вище є малий сосочок — 'місце, де відкривається додаткова протока підшлункової залози.
Низхідна частина дванадцятипалої кишки, утворюючи згин, переходить у горизонтальну частину, що буває різної довжини.