ОСИП МАКОВЕЙ

світогляду в учнівської молоді в умовах галицької дійсності, шукання нею і

шляхів служіння рідному народові. Ця тема згодом знайде втілення і в

ряді інших творів письменника.,

Художня проза О. Маковея охоплює твори з життя західноукраїн¬ського села («Заробок на свята», «Поза правом», «Туга», «Залісся»); меш¬канців малих містечок — міщан («Клопоти Савчихи», «Нові часи», «Мін прапрадід» та ін.); інтелігенції («Вуйко Дорко», «Казка про невдово-леного Русина», «Виклад про крамниці», «Три політики» та ін.); учнівської молоді (цикл нарисів «Зі школи»); морально-етичні оповідки за легендами

1Франко І. Зібр. творів: У 50 т— К., 1982.— Т. 35.— С. 108.

2Ф р а н к о І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1981.— Т. 29.— С. 473.

16

й переказами (збірка «Пустельник з Путни».— Чернівці, 1909); історичну повість «Ярошенко»; антивоєнні й антишляхетські новели й нариси 20-х років.

У жанрі соціально-психологічної новели з життя села О. Маковей ство¬рив низку глибоких за змістом, самобутніх за художньою формою творів, що перегукуються своїм ідейним спрямуванням з прозою І. Франка й В. Стефаника. Це, зокрема, слід сказати про лірико-драматичну новелу

«Туга»про старість одинокого батька, діти якого виїхали на заробітки

до Канади. Письменник з великою майстерністю розкрив душевні муки й переживання колишнього хлібороба, який став наймитом, без надії спо¬дівається побачитися з рідними, невимовно тужить за ними. Новела опо¬вита тихим сумом, сповнена співчуття до згорьованого селянина, який на старість залишився один, як палець. Внутрішні монологи батька, його скупі жалі і скарги нагадують народні плачі-голосіння «Не будем ся ви-діти, не будем, мої діточки!.. Ви за морем, а моє місце отам, на горбі, де хрест». За отакими жалями-скаргами письменник ніби мимохіть ставить болюче питання: «Чому ж то тісно українцям на своїй землі?»

Новелою «Туга» О. Маковей висловив глибоке вболівання над долею трудового люду, змушеного втікати світ за очі в пошуках кращої долі, тих одиноких старих батьків і матерів, яким залишилося лише бідувати і страж¬дати на рідній землі.

Кілька соціально-психологічних новел, оповідань та нарисів О. Маковея розкривають перед нами нужду, безпросвіток бідарів-верховинців: «Поза правом» (1908), «Проповідь» (1912), «Бутинець» (1913) та ін. Водночас з новелою «Туга» вони становлять своєрідний цикл творів, об єднаних проблематикою, спільною манерою письма, використанням елементів буко¬винсько-гуцульської говірки. Новела-нарис «Поза правом», що по-сучас¬ному означає «поза законом», кидає світло на нульовий соціальний стан тієї частини гуцульської сіроми, якій не страшні цісарські податки, лихварські борги, бо вона не має чим їх платити. Злидаря Юру Бод-нарюка розорив лихвар Янкель, забравши від нього хату. Церковна вла¬да, яка володіла лісами, накладає на нього штраф за одну смерічку, зрубану в буковинському лісі, що належав до «Православного релігійного фонду» (гадав, що «високі гори з лісами свобідні», є народним добром). Суд штра¬фує Юру, але з наймита нема що взяти... Він бідний, як церковна миша, ніякий закон нічого не стягне з Юри Боднарюка — бідного гуцула — «на самітнім верху між лісами. Він стоїть поза правом»,— такою сумно-іронічною нотою закінчує письменник свою оповідь-бувальщину.

У цілому ряді оповідань, особливо ж у більшому творі «Клопоти Савчихи», О. Маковей змалював колоритні образи із маломістечкового середовища. Письменник добре знав цю верству галицького суспільства, яка пишалася своїми давніми старосвітськими традиціями, відчувала ви¬щість над сільським людом, прагнула наблизитися до панського стану, виводячн в люди своїх синів і дочок. Звичаї, побут, традиції, конфлікти між старим і новим у житті міщан, колоритні образи мешканців малих містечок постають з оповідання «Клопоти Савчихи» з головною геро¬їнею Сазчнхою, заклопотаною тим, щоб сина Михася вивчити на свяще¬ника або адвоката, із статечним міщанином Магерою — захисником старо¬світських традицій («НОЕІ часи»), з добродушним прапрадідом письмен-17