ОСИП МАКОВЕЙ

У загравах першої світової війни, що мала загарбницький характер, а стосовно нашого народу була ще й братовбивчою, оскільки українці, мобілізовані у ворожу одна одній царську та цісарську армії, змушені були взаємно себе знищувати, виростала надія на соціальне й національне визволення нашого народу. Різні уряди, різні націоналістичні вожді висували свої заманливі програми, шукаючи підтримки серед народних мас. О. Маковей критично ставився до цих урядів і програм, бачив, на¬приклад, антинародний характер гетьманського правління. «Міністерство», яке склав гетьман Скоропадський... підпори в самій суспільності не має»,— пише він в одному з листів цього періоду.

U. Маковей не був пасивним спостерігачем історичних подій того часу.

в щодепникових записах періоду першої світової війни, і в художніх ворах письменник порушує злободенні проблеми, зокрема підтримує

8

волелюбні поривання народу, його прагнення до об'єднання, висловлює сподівання на кращу долю:

Кров пролита не пропаде, зродить нива — буде, буде Україна ще щаслива!

(«Брати»)

У творчість О. Маковея знову входить тема України — розтерзаної братовбивчою війною («Чи оживеш ти ще, нещасний краю, Народе мій, по сім страшнім розбою»). Коли захиталася царська імперія і східно¬українські брати разом з російським народом почали рвати царські кай¬дани, О. Маковей 1917 року написав патріотичний вірш, у якому висло¬вив свою глибоку радість з приводу відродження рідної Вітчизни, яка «діждалася спасення, свого воскресення». Однак чіткого уявлення про шляхи боротьби за соціальне і національне визволення народу письмен¬ник не мав, що позначилося й на окремих його творах цього періоду.

У післявоєнний період О. Маковей продовжував працювати в учитель¬ській семінарії м. Заліщики, докладаючи всіх зусиль до того, щоб цей педагогічний заклад в умовах шаленого наступу на українську культуру з боку польської шляхти виховував чесних борців за інтереси народу. Патріотична діяльність письменника на посаді директора Заліщицької семінарії не пройшла непоміченою. Зимою 1921 р. польсько-шляхетська влада його заарештувала і кинула в тюрму м. Чорткова. О. Маковея звинувачували в державній зраді, в підбурюванні до непослуху властям, в симпатіях до більшовиків. Тюрма підірвала здоров'я письменника, але не зламала духу, про що свідчить цілий ряд гострих, антишляхетських творів («Шерлок Гольмес», «Мухолап» та ін.).

У турботах про виховання підростаючого покоління пройшли останні роки життя О. Маковея, В міру можливостей він продовжував і літера¬турну творчість, видавши дві збірки прози — «Кроваве поле» (1921) та «Прижмуреним оком» (1925).

21 серпня 1925 року письменника не стало, він помер на робочому посту директора Заліщицької учительської семінарії. Величавий похорон О. Маковея, ім'я якого користувалося великою популярністю, був виявом глибокої поваги до нього широких кіл громадськості — і не лише україн¬ської.

* * *

Літературно-художня творчість О. Маковея розвивалася паралельно в жанрах поезії і прози. В жанрі поетичному письменник заявив про себе віршами й поемами, що ввійшли до трьох книжок: «Поезії» (Львів, 1895), «Подорож до Києва» (Чернівці, 1897), «Ревун» (Чернівці, 1910), з'яви¬лися в періодичних виданнях «Зоря», «Буковина», «Літературно-науко¬вий вісник», «Руслан» та ін. Частина поетичної спадщини автора залиши¬лася неопублікованою. Ідейно-тематичний спектр поезій О. Маковея неширокий: життя й побут трудового селянства, інтелігенції, лірика грома¬дянська й інтимна, морально-етичні проблеми (пошуки добра і справедли¬вості, людина і природа), антивоєнні ремінісценції тощо. У жанровому

10плані поезія О. Маковея досить розмаїта: він автор багатьох ліричних поезій-пісень, частина яких стали народними («Тихий сон по горах ходить...»)■ віршів-елегій («Коли помрем і заростем квітками»), пісень-маршів («Ми — гайдамаки», «В горах грім гуде...»), веснянок («Садоч¬ку мій рожеоо-білий...», «Сиплються квіти із вишні...»), гаїлок, віршів-думок («Мені здається, я не жив...», «Я ще не старий...»), гуморесок, сати¬ричних поем («Ревун») та морально-етичних («Новик», «Молох», «Терно¬вий вінок»).