ОСИП МАКОВЕЙ

ськову службу, готує збірку фольклорних записів «Руські вояцькі пісні

з Австрії» (залишилася иеопублкованого).>

Після закінчення університету (1893) тривалий час працює журналі¬стом у газетах «Діло», «Народна часопись», «Буковина», журналах «Зоря», «Літературно-науковий вісник», прагнучи поєднати публіцистичпо-редак-торську й літературно-художню діяльність.Поглиблюється й розширюється світогляд письменника, який всіляко підтримував прогресивні сили в культурному житті, хоч обставини склада¬лися так, що змушений був заробляти на хліб насущний у народовських виданнях. Зрештою, ця проблема стояла й перед І. Франком — співробіт¬ником того ж «Діла», «Зорі».

На широку дорогу літературної творчості О. Маковей виходить в се¬редині 90-х років, стаючи провідним співробітником «Зорі» (1893—1894), редагуючи «Буковину», а особливо працюючи з 1898 р. разом з І. Фран¬ком та В. Гнатюком у «Літєратурно-науковому віснику». Згадані видан¬ня стали основною трибуною виявлення його великої творчої енергії, спрямованої на консолідацію прогресивних сил української літератури обабіч кордонів двох монархій — цісарської Австро-Угорщини й цар¬ської Росії. Завдяки цілеспрямованій діяльності О. Маковея на сторін¬ках редагованих ним видань прогресивні діячі культури обстоюють ідеї історичної єдності, духовної спільності українського народу, розмежова¬ного кордонами ворогуючих між собою держав-монархій. У духовний вжиток українського населення Галичини і Буковини О. Маковей вводить багато творів письменників-наддиіпрянців, прагнучи посередництвом художнього слова поглибити чуття кровної порідненості двох частин єдиного організму.

Як редактор, видавець і письменник О. Маковей докладає багато зусиль для розширення ідейно-художніх обріїв української літератури, пропа¬гуючи на сторінках тогочасної періодики надбання російської, польської, чеської, німецької та інших літератур. Він перекладає твори В. Гаршина, Г. Сенкевича, Г. Запольської, Г. Зудермана, К. Мейєра та інших.

Творчість О. Маковея цього періоду збагачується злободенною публі¬цистикою, забарвленою дотепним гумором, приперченою гострими сатирич¬ними пасажами. Цикли публіцистичних статей, що він друкував у пресі під спільними назвами «З життя», «Світла й тіні», будили громадську думку, спонукали задумуватися над актуальними проблемами. 1894 р. в одній із статей О. Маковей обгрунтував ідею проведення у Львові пер¬шого з'їзду українських письменників, на якому мали обговорюватися питання: «Стан літератури і просвіти за останні роки. Наша критика. Наш фольклор. Видавництва для народу. Про театри і розвій драматур¬гії. Вплив інших літератур на нашу і де шукати більшої оригінальності в нашій літературі» («Зоря».— 1894.— С. 119). На жаль, цей з їзд не від¬бувся, але запропонована О. Маковеем програма роботи свідчила, на¬скільки широким і проникливим був погляд письменника на шляхи роз¬витку української культури.

Дальший життєвий шлях О. Маковея найтісніше пов'язаний із журна¬лістикою та педагогікою. Журналістика привела письменника 1897 р.

о Києва, після чого з'явилася гострозлободенна книжка віршів «Подо¬рож до Києва». У ній відбилися, з одного боку, біль і мука, з другого —

адість і втіха пережитого. Патетичні гімни на честь М. Лисенка й пісні

ародної, медитаціині роздуми над тяжкою долею України під царським обухом («Пропали і воля, і сила твоя...») чергуються у віршах О. Мако¬вея з їдкими інвективами на адресу безвольних гнучкошиєнків, загребу¬щого попівства («Тут архімандрити, як архібандити»).

Прагнення здобути науковий ступінь, підготуватися до педагогічної діяльності привело О. Маковея до Віденського університету. Закінчивши семінар професора В. Ягича, письменник 1899 р. почав працювати викла¬дачем учительської семінарії в Чернівцях, а через два роки одержав вче¬ний ступінь доктора філософії за дослідження про П. Куліша. Праця педагога давала йому стабільне матеріальне забезпечення, але забирала основний час, такий необхідний для літературної творчості. І все ж таки він зумів поєднати ці різні сторони своєї діяльності, а, крім того, ще й зосередитися над науковими проблемами з історії української літератури. О. Маковей багато сил віддав, зокрема, дослідженню життя і творчості Ю. Федьковича, збору, вивченню й публікації документальних матеріалів, що стосувалися його життєпису. Видані вченим праці «Матеріали до життєпису Осипа-Юрія Федьковича» (Львів, 1910), «Життєпис Осипа-Юрія Гординського-Федьковича» (Львів, 1911) й донині лишаються найгрунтовнішими джерелознавчими дослідженнями про письменника і його оточення.Творча праця О. Маковея, як і багатьох інших діячів української культури, була перервана першою світовою війною. Трагічні події цього періоду письменник-гуманіст переживав дуже боляче. Горе і страждання народу глибоко вражали його чуйне серце, карбувалися болючими стро¬фами в поезії, гіркими роздумами в прозі. Щоправда, не молодий уже офіцер запасу не брав участі в боях. Він працював військовим перекла¬дачем, начальником поштової цензури в Чернівцях, де мав багато друзів, пізніше — у радіогрупі. Та злигодні війни, її жорстокість, трагічні пере¬живання трудового люду — все це пригнічувало, мучило його душу. «Переїхав я'тисячі кілометрів, через самі Карпати три рази, бачив погро-мища, поруйновані міста і села... бачив нужду людей, о якій і не снилось мені»,— пише він у листі 11 листопада 1916 р. А ще скільки набачився цих погромищ до липня 1918 p., поки домігся демобілізації!