ОСИП МАКОВЕЙ

Так пас розділили граничні стовпи,

жандарми, солдати і варти,

- ■ і2

що вже українці не знають, хто миі

а ми про них відаєм з карти.

йдеться про українців Наддніпрянщини, хеться про українців Галичини, Бу ається на увазі географічна карта.

12

йдеться про українців Галичини, Буковини, Закарпаття.

Збірка «Подорож до Києва» — це і біль, і мука, і жаль, і розпука О. Маковея, його розчарування і надія. Адже поет у Києві побачив, крім того, що його радувало, багато такого, що смутило, вражало в саме серце: плоди гнобительської політики царату, занепад культури народу, його мови, засилля жандармів, чиновників, духовенства, багатство одних і бідність інших...

Ходив я по давніх багатих церквах, багаті вони і теперка; у кождій обдертого народу тьма, а церква як міліонерка.

(«Письмо додому»)

О. Маковей звертається до героїчних сторінок історії України, до історичного епосу, щоб на цьому тлі ще більше увиразнити тяжкий соціальний і національний стан народу, показати контраст між волелюб¬ними прагненнями предків, зокрема козацтва, і тими страхополохими зем-лячками-українцями, які бездіяльно

...сидять, як понурі вулкани, і думають бухнути аж за сто літ, коли вже вогню в них не стане. («Письмо додому»)

З великою любов'ю ставлячись до передових сил Східної України, до справжніх борців за її краще майбутнє (таких, як М. Лисенко, П. Грабов-ський, Леся Українка, Б. Грінченко та ін.), О. Маковей їдкою дошкуль¬ною іронією — вже як поет-сатирик — викривав боягузтво, псевдопатріо-тизм частини тогочасної української інтелігенції. Саме про таких «потом-ків старих запорожців» поет із сарказмом пише:

Не вірять нікому, не вірять собі, не вірять в будучність народу; боронять язиком народне добро, а дбають про власну вигоду.

(«Розмова з могилою»)

О. Маковей з болем констатує, що в умовах царського режиму занепа¬дає національна культура, мова:

Тремтить моє серце: не чую нігде Тих слів, що учила нас мати... Де ви поховались, мої земляки, Що вас тут нігде не видати?

(«Киїеляни»)

Інвективи О. Маковея спрямовані головним чином проти колонізатор¬ської політики царату, яку здійснював шовіністичний державно-бюрокра-ичнии апарат. Проте у деяких своїх історичних ретроспекціях поет при¬пустився однобічних, а то й помилкових тверджень, полемічних пере-хльостів.

ромадянським викривальним пафосом сповнені сатиричні твори О. Ма-■ея, опубліковані під час революційного піднесення в Росії у київському